Слава ЗСУ!

- Ну, не так розлого…

- Атож. Цікава річ ця феноменологія. Коротше, я щойно побачив, як сотня доларів пішла геть, а я хотів би, щоб вони повернулися. Розумієте? Вельможний де Ворд – найтвердіша штучка в усьому цьому місті.

- Ти знайомий зі шляхтою? – здивувалася Сахариса.

- І кіт може дивитись на короля, еге ж? Це законно.

- Мабуть…

- От і собак це теж стосується. Не може не стосуватись, раз стосується тих мерзенних котяр… Я знаю всіх. Правда. Вельможний де Ворд наказує своєму мажордомові розкидати для бродячих собак отруєне м’ясо.

- Але він не заподіє зла Вільямові?

- Я не любитель тримати парі, - сказав Гаспид. – Але якщо й заподіє, ми ж усе одно отримаємо свою сотню, так?

- Ми не мошемо це дозволяйт, - сказав Отто. – Я люблю Вільям. Його не виховували добре, проте він намагатись бути хороша людина, хоча не має навіть какао та піснеспівів на свою підтримку. А так важко йти проти своєї природи. Нам треба… йому допомагайт.

Смерть повернув останнього пісочного годинника в повітря, і той розтанув.

НУ ОСЬ, сказав він, ХІБА ЦЕ НЕ БУЛО ЦІКАВО? ТА ЩО Ж ДАЛІ, ПАНЕ ТЮЛЬПАНЕ? ВИ ГОТОВІ РУШАТИ?

Постать того, до кого він звертався, сиділа на холодному піску, дивлячись у нікуди.

ПАНЕ ТЮЛЬПАНЕ? повторив Смерть. Вітер розгорнув його плаща, так що той витягнувся довгою стрічкою темряви.

- Я… маю щиро пошкодувати?..

 О, ЗВИЧАЙНО. ЦЕ Ж ТАК ПРОСТО СКАЗАТИ. АЛЕ ТУТ… СЛОВА МАЮТЬ ЗНАЧЕННЯ. ТУТ ВОНИ… МАТЕРІАЛЬНІ.

- Я здогадався, - пан Тюльпан підняв погляд; його очі почервоніли, обличчя опухло. – Мені здається… щоб шкодувати настільки щиро, потрібно довго, мля, тренуватися.

ТАК.

- Тоді… скільки в мене часу?

Смерть підняв очі до чудернацьких зірок.

СКІЛЬКИ ІСНУВАТИМЕ ВСЕСВІТ.

- Так… це, мля, може спрацювати. Може, не буде вже ніякого світу, куди можна було б повернутись.

ГАДАЮ, СИСТЕМА ДІЄ ТРОХИ ІНАКШЕ. НАСКІЛЬКИ МЕНІ ВІДОМО, РЕІНКАРНАЦІЯ МОЖЕ ВІДБУТИСЬ КОЛИ ЗАВГОДНО. ХТО СКАЗАВ, ЩО ЖИТТЯ ЧЕРГУЮТЬСЯ ЗА ПРИНЦИПОМ СЕРІАЛУ?

- Ти хочеш сказати… що я міг би жити ще до свого народження?

ТАК.

- Може, я знайшов би себе і вбив, - вимовив пан Тюльпан, розглядаючи пісок.

НІ, БО ВИ НІЧОГО НЕ ПАМ’ЯТАЛИ Б. ДО ТОГО Ж, ВИ МОГЛИ Б ВЕСТИ ДУЖЕ ВІДМІННЕ ЖИТТЯ. 

- Це добре…

Смерть поплескав пана Тюльпана по плечу, котре сіпнулось від його доторку.

ТЕПЕР Я ВАС ПОКИНУ…

- Гарна в тебе коса, - повільно й через силу сказав пан Тюльпан. – Ювелірне срібло, я на цьому знаюсь.

ДЯКУЮ, сказав Смерть. А ТЕПЕР МЕНІ СПРАВДІ ЧАС. АЛЕ Я ІНОДІ ТУТ ПРОХОДИТИМУ. МОЇ ДВЕРІ, додав він, ЗАВЖДИ ВІДКРИТІ.

Він рушив геть. Згорблена постать розтанула в темряві, проте попереду з’явилася інша. Вона стрімголов бігла по піску, котрий не був піском.

На бігу чоловік розмахував над головою картоплиною на шворці. Побачивши Смерть, він спинився, а потім, на превеликий подив Смерті, озирнувся.

Такого ще не траплялося. Як правило, ті, хто зустрічався зі Смертю віч-на-віч, не цікавились більше нічим.

- За мною нікого немає? Ви нікого не бачите?

Е-Е-Е… НІ. А ВИ НА КОГОСЬ ЧЕКАЛИ?

- Нікого, ні? Прекрасно. Чудово! – вигукнув пан Шпилька, розправляючи плечі. – Ха! Ура! Дивіться: ось моя картоплина!

Смерть моргнув, а тоді витягнув з-під плаща пісочного годинника.

ПАН ШПИЛЬКА? АГА. ДРУГИЙ. Я ЧЕКАВ НА ВАС.

- Це я! І я маю свою картоплину, і щиро про все шкодую!

В цю мить пан Шпилька почувався майже спокійним. Гірські хребти божевілля приховують чимало плато притомності.

Смерть подивився на божевільно всміхнене обличчя.

ВИ ЩИРО ПРО ВСЕ ШКОДУЄТЕ?

- Аякже!

ПРО ВСЕ?

- А то!

ЗАРАЗ? ТУТ? ВИ ЗАЯВЛЯЄТЕ, ЩО ЩИРО ПРО ВСЕ ШКОДУЄТЕ?

- Саме так. Ви вгадали. Молодець. Тому якщо ви просто покажете мені дорогу назад…

ВИ НЕ БАЖАЄТЕ ПОДУМАТИ ЩЕ?

- Ніяких розмов. Я хочу дістати належне, - сказав пан Шпилька. – Я маю свою картоплину. Дивіться.

БАЧУ.

Смерть сягнув під свій плащ і витягнув мініатюрну копією самого себе. Так, принаймні, видалось панові Шпильці на перший погляд. От тільки з-під крихітного капюшона визирав череп щура.

Смерть усміхнувся.

ПРИВІТАЙТЕСЬ ІЗ МОЇМ МАЛЕНЬКИМ ДРУГОМ, сказав він.

Щуряча Смерть простягнув руку і вирвав у пана Шпильки шворку з картоплиною.

- Агов…

НЕ ПОКЛАДАЙТЕСЬ ЛИШЕ НА КОРЕНЕПЛОДИ. РЕЧІ МОЖУТЬ БУТИ НЕ ТИМ, ЧИМ ВИДАЮТЬСЯ, сказав Смерть. ПРОТЕ НЕХАЙ НІХТО НЕ СКАЖЕ, ЩО Я ЗНЕВАЖАЮ ЗАКОН. Він клацнув пальцями. ПОВЕРТАЙТЕСЬ ЖЕ ТУДИ, КУДИ ВАМ ДОРОГА…