Слава ЗСУ!

Лише тепер пергаментні риси пана Підступпа скривив справжній біль.

- «Pro bono publico»?^{33} – проквакав він.

- Саме так. Ви діятимете винятково для суспільного блага, - сказав Вільям. – А що добре для суспільства, звичайно ж, добре і для вас. Хіба це не чудово?

- Разом із тим, - вимовив пан Підступп, - можливо, кожен із нас зацікавлений залишити прикре минуле позаду. Тож я, ох, радий запропонувати вам мої послуги.

- Дякую. Пан Нікчемський тепер Пра… Патрицій?

- Так.

- За рішенням Гільдій?

- Так. Звісно.

- Таємним рішенням?

- Я не повинен…

Вільям здійняв пальця.

- Га? – сказав він.

Пана Підступпа пересмикнуло.

- Жебраки та білошвейки голосували за те, щоб відкласти розгляд питання, - сказав він. – Так само, як і пралі та Гільдія екзотичних танців.

- Гм… Це виходять Моллі-Королева, пані Ручко, пані Коритко та Діксі Вау, - сказав Вільям. – Схоже, Правитель Ветерані провадив цікаве життя.

- Без коментарів.

- А чи можна сказати, що пан Нікчемський ще не цілком ознайомлений з характером тих численних проблем, що постають перед ним у справі управління містом?

Підступп подумав.

- Гадаю, це відповідало б істині, - визнав він.

- І що не останньою з цих проблем є цілковита невинуватість Правителя Ветерані? Що, в свою чергу, ставить під великий знак питання законність виборів? А тому чи не варто би панові Нікчемському, беручись до виконання нових обов’язків, мати кілька запасних пар підштаників? На останнє питання можете не відповідати.

- Це не моя справа – переконувати збори Гільдій переглянути легітимне рішення, навіть якщо воно грунтується на… помилковій інформації. Так само, як і давати панові Нікчемському поради щодо його білизни.

- До завтрього, пане Підступп, - сказав Вільям.

Вільям ледве встиг роздягтись і прилягти, як уже час було вставати. Він так-сяк умився, змінив сорочку і обережно спустився до сніданку. Як виявилось, він був першим.

Всі інші збиралися в традиційній тиші. Більшість із тих, хто столувався у пані Секретової, воліли не робити зусиль для мовлення, якщо не мали що сказати. Але коли пан Борошнюк сів, він витягнув з кишені примірник «Часу».

- Не знайшов нашу газету, - сказав пан Борошнюк, розгортаючи аркуш, - тому купив другу.

  Вільям кашлянув.

- Щось є? – спитав він. Навіть зі свого місця він бачив величезні літери заголовку:

«СОБАКА ВКУСИВ ЧОЛОВІКА!».

Він таки зробив це новинами.

- О, Правитель Ветерані виплутався, - сказав пан Борошнюк.

- Хто б сумнівався, - сказав пан Хилько. – Що не кажіть, а він розумний чоловік.

- І з його собакою теж усе гаразд, - сказав пан Борошнюк.

Вільямові хотілось струсонути його, щоб він читав пошвидше.

- Це добре, - сказала пані Секретова, розливаючи чай.

- І все?! – спитав Вільям.

- О, там ще купа всього про політику, - сказав пан Борошнюк. – Якось воно все притягнуто за вуха.

- А які-небудь нові овочі є? – спитав пан Стельмах.

Пан Борошнюк ретельно перевірив решту сторінок.

- Ні, - сказав він.

- У моїй фірмі думають, чи не взятися до продажу насіння з овочів того пана, - продовжував пан Стельмах. – Народ таке любить.

 Він спіймав погляд пані Секретової.

- Звичайно, йдеться лише про овочі, припустимі для сімейного перегляду, - квапливо додав він.

- Еге, можна гарно посміятись після обіду, - сказав пан Борошнюк без жодного натяку на посмішку.

Вільям мигцем подумав, чи міг би пан Завірюха вивести горох-гвалтівник. Втім, звичайно, міг би.

- А от мені завжди здавалось, що це дуже важливо, - сказав він. – Тобто те, чи винен Ветерані.

- О, нема питань, це важливо для тих, хто мусить цим займатись, - сказав пан Брошнюк. – Але не дуже розумію, яким боком це стосується нас.

- Але ж… - почав Вільям.

Пані Секретова пригладила волосся.

- Я завжди вважала Правителя Ветерані надзвичайно вродливим чоловіком, - сказала вона, і сконфузилась, коли всі обернулися до неї. – Я хочу сказати, дивно, що в нього немає Правительки. Тобто… Кхм.

- О, ну ви ж знаєте, що про нього кажуть, - сказав пан Вітренко.

Дві руки раптом простягнулись через стіл, згребли здивованого чоловіка за вилоги й шарпнули так, що його обличчя опинилось за кілька дюймів від обличчя Вільяма.

- Я не знаю, що про нього кажуть! – закричав Вільям. – А от ви знаєте, що про нього кажуть, пане Вітренко! Чому б вам не розповісти, що про нього кажуть, пане Вітренко! Чому б вам не розповісти нам, хто саме це каже, пане Вітренко?!

---

  33 «Pro bono publico» - латинський вираз, що означає безплатну роботу. Але дослівний переклад виразу – «для суспільного блага», як його й розуміє Вільям.