Слава ЗСУ!

-     Ні.

-     Або співати «Ще не вмерла»

-     Ні.

-     «We are the champions»?

-     Ні!

-     В такому разі, я можу в певні моменти співати «Вставай, мила моя, вставай – більшого вимагай!..»

-     Нащо?

-     Ну, дехто таке полюбляє… В певні моменти.

-     Але нащо?!

-     Ну… клієнти це люблять.

-     Ми – ні.

-     Ми це, мля, просто ненавидимо, - додав пан Тюльпан.

-     Чудово! Ви й не уявляєте, як я можу мовчати, - не розгубився біс. На жаль, на цьому він не спинився: програми для бісиків таки недарма порівнюють зі смертоносними вірусами. – Чи не представити Вам інше візуальне оформлення?

-     Що?!

-     В яких кольорах Ви хотіли б мене бачити?

З останніми словами одне довге вухо бісика почало стрімко наливатись пурпурним, тим часом як на носі проступили помітні відтінки синьки.

- Ніяких кольорів, - відрубав пан Шпилька. – Ніяких мелодій. Ніяких приколів. Просто записуй те, що тобі кажуть.

- Може, - у відчаї припустив бісик, - Ви б заповнили анкету для клієнтів?

Відповіддю виявився стилет, що зі швидкістю кобри пришпилив згадану анкету до столу за півміліметра від бісикової лапки.

-     Бажаєте відкласти операцію?..

-     А цей чаклун, - поцікавився в пана Тюльпана пан Шпилька, - де він, взагалі?

Пан Тюльпан перехилився через стіл і вигріб звідти продавця чаклунського приладдя.

-     Оцей хлоп каже, - звернувся до бісика пан Шпилька, - що ти можеш повторювати геть усе, що почув.

-     Так, пане Логін/Пароль.

-     І нічого не плутаєш?

-     Це неможливо, - видихнув чаклун-продавець. – Вони геть не мають уяви. 

-     Тобто якщо хтось його почує, то буде певен, що сказане – правда?

-     Безумовно.

Пан Шпилька сказав:

-     Схоже, це те, що нам треба.

-     В якій валюті панове платитимуть? – зважився чаклун.

Пан Шпилька клацнув пальцями. Пан Тюльпан гойднувся туди-сюди на п’ятках, підвів плечі й хрумкнув кулаками, схожими на повні торби грецьких горіхів.

-     Перед тим, як говорити про гроші, - сказав він, - ми хочемо поговорити з тим чуваком, котрий написав цю дебільну гарантію.

Те, що Вільям віднині мусив вважати місцем своєї роботи, добряче змінилося. Рештки прального обладнання, безногі коники-гойданки та інше сміття прибрали, й посеред підлоги, впритул один до одного, постали два столи.

Вони були настільки старі та розхитані, що, всупереч здоровому глузду, пожмаканий картон доводилось підкладати під усі ніжки без винятку. Лише так столи погоджувалися стояти більш-менш рівно.

-     Я купила їх тут неподалік, у крамниці старих меблів, - нервово сказала Сахариса. – За них правили досить небагато.

-     Не дивно. Е-е-е… Панно Кріпслок, я тут подумав… Твій дідусь міг би вирізьбити зображення, так?

-     Звичайно. Чого ти весь такий брудний?

Вільям не звернув на запитання жодної уваги.

-     А якби ми мали іконограф та вміли ним користуватися, зміг би він вирізьбити картинку, яку малює графічний біс?

-     Гадаю, так.

-     А ти знайома з яким-небудь умілим іконографістом?

-     Ну, я могла б розпитати… Та що сталося?

-     О, просто спроба самогубства на Славномильній.

-     Сподіваюсь, успішна? – Сахариса раптом зі здриганням усвідомила, що сказала. – Тобто, звісно, я не бажаю чиєїсь смерті… Але в нас на шпальті ще стільки місця…

-     Гадаю, з цього дійсно можна було би щось зробити. Самогубця не загинув, зате він врятував життя, е-е-е, чоловікові, котрий намагався відмовити його стрибати. 

-     Який сміливий вчинок. Ти дізнався ім’я врятованого?

-     Ти знаєш, якось не вдалося, - промимрив Вільям.

-     Ну, що поробиш, - сказала Сахариса. – Слухай, тебе тут дехто чекає, - вона зазирнула до своїх нотаток. – Громадянин, що загубив годинника, і зомбі, котрий… Власне, я так і не зрозуміла, чого він хоче. Далі – троль, що шукає роботу, і якийсь пан, що має спростування з приводу статті про бійку в «Латаному барабані».

-     О ні. Все одразу…

Громадянин із годинником – чи то пак, без нього – особливих труднощів не викликав.

-     Це був новісінький годинник, коли тато мені його подарував, - твердив він. – Я шукав його цілий тиждень!

-     Але ми не…

-     Можливо, ви про це напишете, і той, хто його знайшов, поверне мені його? А я заплачу за допомогу четвертак.

Четвертак є четвертак. Вільям зробив короткий запис.

Із зомбі було важче. Для початку, сірий колір його шкіри місцями явно тяжів до зеленого, а крім того, він дуже сильно пахнув гіацинтовим лосьйоном. Це явно був один із тих зомбі нового покоління, котрі здогадалися, що відносини з живими вибудовуються значно краще, якщо ти пахнеш квітами – а не просто пахнеш.