Слава ЗСУ!

- Мабуть, те ще було видовище.

- Тому якщо ти хочеш продовжувати випуск газети...

- Мені не потрібні всі ці гроші! – заволав Вільям. – Гроші породжують проблеми!

- Ми могли би продавати «Час» дешевше, - сказала Сахариса, дивно подивившись на нього.

- Ми лише заробимо ще більше грошей, - засмучено сказав Вільям.

- Ми могли б... більше платити розносникам, - сказала Сахариса.

- Навряд, - сказав Вернигора. – Все одно ніхто не може випити скипидару більше, ніж поміщається в шлунок.

- Проте ми будемо хоча б упевнені, що вони матимуть пристойну їжу, - припустила Сахариса. – Рагу з м’ясом, чи щось таке.

- Але я навіть не маю ніяких новин для… - Вільям затнувся. Це ж було зовсім не так!

Новини – це те, що розміщує газета, хіба ні? Тобто те, що є новинами, потрапляє на шпальту. Але звідси випливає, що те, що потрапляє на шпальту – і є новинами! І це – правда.

Він згадав їдальню пані Секретової. «Ніхто» не дозволив би «абикому» писати «все, що на думку спаде», еге ж?

Вільям ніколи не мав справжнього досвіду в політиці. Проте тут він раптом зрозумів, що фраза про тих, хто нібито може «не дозволити» йому «писати все, що на думку спаде», зачіпає певні струни його пам’яті.

-     Ми могли б винайняти більше людей, щоб шукати новини, - сказала Сахариса. – А що ти скажеш про новини з-за кордону? Зі Псевдополя, чи там Квірму? Досить поспілкуватися з пасажирами поштових диліжансів…

-     А гномам цікаво було б дізнатися про події в Убервальді та Мідній Горі, - погладжуючи бороду, додав Вернигора.

-     Але ж диліжанс звідти йде майже тиждень! – заперечив Вільям.

-     То й що? Все одно це – новини.

-     Гадаю, використовувати передавачі ми не можемо, правда? – сказала Сахариса.

-     Семафорні вежі? Ти що! – сказав Вільям. – Це таки справді дорого!

-     А хіба не ти щойно бідкався, що в нас забагато грошей?

Раптом їх осяяв спалах сліпучого світла. Вільям крутнувся на місці. В дверях стояло… щось.

Воно стояло на тринозі, за яким видніли ще двоє худющих ніг у чорному. Увінчувала споруду чимала чорна скриня. З-за скрині стирчала рука в чорному рукаві, пальці якої стискали якусь невелику коробочку. З коробочки йшов дим.

За мить з-за чорної скрині почулось:

-     Гут. Сфітло відбилося від шолома просто чудово! Ви шукати іконографіст? Мене звати Отто Крикк.

-     Справді? – перепитала Сахариса. – А ви – досвідчений іконографіст?

-     Я просто талант кадру і ракурсу! І я весь час експериментувати, - відповів Отто Крикк. – І ще я маю необхідні апаратурен, а такош – налаштованість на співпрацю й любоф до професії!

-     Сахарисо! – застережливо просичав Вільям.

-     Можливо, для початку ми запропонували б долар на день…

-     Сахарисо!

-     Що?!

-     Він вампір!

-     Я категорично протестую, - втрутився невидимий Отто. – Так легко сказати, що фсякий з убервальтським акцентом – обов’язково вампір, так? Але тисячі убервальдішен – не вампіри!

Вільям знічено змахнув рукою.

-     Так, звісно, я перепрошую – просто…

-     Хоча особисто я таки вампір, - продовжував Отто. – Але що фи скашете, коли я зумію вимофити «попливла від бережечка кривесенька качечка з каченяточками»?

-     Скажемо, що ми в захваті, - пробурчав Вільям.

-     Фзагалі-то, на оголошенні було написано «винаймемо на ропоту» - тож я і подумаф, що мій акцент не заважатиме, - додав Отто. – І ще я маю ось це.

З-за скрині з’явилася ще одна худа, помережана блакитними венами рука, на якій було пов’язано глянцево-чорну стрічку.

-     То ви дали обітницю? – сказала Сахариса.

-     Під час наших зборів на Бійницькій вулиці, - тріумфально сказав Отто. – Я щотижня ходити туди на наші спільні піснеспіви, спільне чаювання та спільну благочинну бесіду про відмофу від гетрункен тілесних рідин. Я більше не п’ю!

-     Що скажете, пане Вернигоро? – спитав Вільям. 

Гном почухав носа.

-     Тобі видніше, - сказав він. – Якщо він спробує щось утнути з моїми хлопцями, йому доведеться збирати свої кінцівки по всій околиці. А про яку це він обітницю?

-     Убервальдський Рух Непитущих, - сказала Сахариса. – Вампіри клянуться й розписуються в тому, що не питимуть крові…

Отто здригнувся.

-     Ми кажемо «рідина на букву ка», - пояснив він.

-     Рідини на «ка», - виправилась Сахариса. – Цей рух зараз дуже популярний. Вони розуміють, що це для них – єдиний шанс…

-     Що ж, гаразд, - сказав Вільям. Вампіри ніколи його не приваблювали, проте після всього сказаного вигнати прибульця було все одно, що копнути цуценя. – Ви не проти, якщо ми відведемо вам під лабораторію льох?