Слава ЗСУ!

- До того ж, минув цілий тиждень, доки пан Пасмур знову почав ходити, - зауважив Вільям.

Випадок із Нудлевим другим покупцем виявився вельми корисним для його новинного листа, що цілком компенсувало втрату двох доларів.

- Звідки ж я знав, що Дракон Печалі справді існує, - похнюпився Нудль.

- Не думаю, що він існував, доки ви його в цьому не переконали, - сказав Вільям.

Нудль трохи просвітлішав.

- Ах, кажіть собі що хочете, але я таки справді гарно продаю ідеї. Чи вдасться мені переконати вас, що смачненька гаряча перепічка – це саме та ідея, яка опановує зараз ваш розум?

- Власне, я збирався пошвидше дістатися до… - почав Вільям, і раптом затнувся. – Ви не чули, щойно хтось кричав?

- У мене ще десь є трохи холодних пиріжків зі свининою, - сказав Нудль, порпаючись у своєму візку. – І я пропоную серйозну знижку, адже…

- Я точно щось чув, - сказав Вільям.

Нудль прислухався.

- Наче якийсь гуркіт?

- Авжеж.

Вони втупилися в місиво туману, що повільно ворушився уздовж усього Брод-Вею.

Туману, який раптом окреслився величезним, критим парусиною возом, що рухався невпинно і дуже, дуже швидко.

Останнім, що почув Вільям, був чийсь крик:

- Спиніть верстат!!!^{2}

Чутка, пришпилена Вільямовим пером до паперу, ніби метелик до картону, не потрапила до вух деяких осіб, оскільки вони мали на думці інші, значно неприємніші речі.

Їхній човник ковзав водами Анку, котрі з шипінням змикалися за його кормою.

Над веслами скоцюрбились двоє. Третій сидів на носі човна. Час від часу він бурмотів що-небудь на кшталт «мені ніс свербить».

- Просто дочекайся, доки прибудемо, - сказав один з веслярів.

- Ви б мене краще знову пустили на землю. Він справді свербить.

- Ми тебе пускали на землю, коли спинялись вечеряти.

- Тоді він не свербів.

Другий весляр сказав:

- Мля. Може, йому ще раз заїхати веслом в головешку, пане Шпилько?

- Гарна думка, пане Тюльпане.

У темряві почулось глухе «бух!».

- Ай.

- А тепер ша, друже, бо пан Тюльпан може розгніватись.

- Оце чиста правда, мля.

Почувся звук, як від роботи стаціонарного насосу.

- Гей, помалу з тим лайном, га?

- Воно ж мене ще не вбило, пане Шпилько.

Човен грузько ткнувся в маленьку занедбану пристань. Висока постать того, кому пан Шпилька щойно приділив стільки уваги, вистрибнула з човна і поквапилась алеєю в темряву.

Незабаром із темряви почувся, швидко віддаляючись, стукіт коліс.

Здавалось майже неможливим, щоб такої кепської ночі в подібної сцени знайшлися сторонні свідки. Але вони знайшлися. Кожна річ у всесвіті мусить мати спостерігача, інакше вона припиняє існувати. 

З сутінків сусідньої алеї, човгаючи, виткнулася постать. Біля її ніг непевно коливалася тінь меншого розміру.

Обоє провели поглядами карету, що зникла в заметілі.

Менший сказав:

- Ну-ну. Цікава р-р-річ. Чолов’яга, закутаний по самісіньке горло, та ще й у капюшоні. Цікава річ, гр-р-рм?

Вищий невідомий кивнув. На ньому були гігантська, на кілька розмірів більша ніж треба, шинель, і фетровий капелюх, якому час та погода надали форми м’якого конуса, що вкривав голову господаря по вуха.

- Виродки, - сказав невідомий. – Трах сто разів, здоровий-коровий! Креветко, креветко! Я їм говорив, говорив!

По хвилі він сягнув у кишеню, видобув звідти сосиску з перепічки та розламав її навпіл. Один шматочок зник під капелюхом, а другий було пожбурено меншій постаті, якій належала більша частина діалогу – принаймні, його зв’язна частина.

- Щось тут нечисто, - сказав менший незнайомець, у якого проглядалося цілих чотири ноги.

Процес споживання сосиски відбувся в тиші. Потому парочка знову вирушила в ніч.

Так само, як голуб не вміє ходити, щоб не смикати головою, вищий незнайомець, схоже, не міг ступити кроку без тихого непевного бурмотіння:

- Я їм говорив, я їм говорив… О ні, виродки, о ні. Двері, стерня, стерня, двері, креветко, креветко!.. Я ж говорив, говорив…

До його вух чутка потрапила пізніше, але на той час він уже був її частиною.

Що ж до пана Шпильки та пана Тюльпана, то головне, що слід про них знати – це те, що вони належали до категорії людей, які зазвичай називають вас «братан». Як правило, такі люди не викликають братніх почуттів.

Вільям розплющив очі. Я осліп, подумав він.

Потім він стягнув із себе ковдру.

А потім на нього налетів біль.

Це був гострий і дуже нахабний біль, і зосередився він просто над очима. Там пекло, неначе від перцю. На тому місці, схоже, був не просто синець, а ціла вибоїна в плоті, якщо не в кості.

---

  2 Гра слів не піддається перекладу. Англійською «друкарський верстат» означається тим самим словом, що й «преса» - «press». Це широко використовується в книзі (див. зноску 34). В даному разі вигук «Спиніть верстат!» («Stop the press!») може читатися також як «Спиніть пресу!».