Слава ЗСУ!

-     Будь ласка, усміхайт!

-     Стривайте, - сказала Сахариса. – Хіба вампірам можна…

Клац.

Саламандра спалахнула, заливши кімнату сліпучим світлом.

Отто заверещав. Хапаючись за горло, він упав на долівку. Тоді раптом, хитаючись і намагаючись вдихнути повітря, знову зірвався на ноги; його коліна вивернулись, він промчав через кімнату і назад, а тоді впав під стіл, несамовито хапаючись за нього й розкидаючи навсібіч папір.

-     Аррррррррррррр...

Запанувала моторошна тиша.

Отто піднявся з-під столу, поправив краватку, обтрусив з одягу пил – і побачив нажахані обличчя присутніх.

-     Що такий? – суворо сказав він. – Чого фсі так дивитись? Нормальна реакція, ось і все. Я над цим працювати. Сфітло ф усіх проявах – моя пристрасть. Світло – майне холст, тіні – майне пензель!

-     Але яскраве світло вам шкодить! – вигукнула Сахариса. – Воно шкодить вампірам!

-     Таки афжеш. Але що поробиш.

-     Гм, і що, так буває при кожній зйомці? – поцікавився Вільям.

-     Найн, часом буває значно гірше.

-     Гірше?

-     Часом кришить у пил. Але шчо мене не вбивати, те робити мене сильнішим.

-     Сильнішим?!

-     Афжеш!

Вільям впіймав погляд Сахариси. Цей погляд сказав: ми його винайняли. Хіба ми можемо тепер його звільнити? І не варто з нього сміятися, доки не вивчиш як слід убервальдську.

Отто налаштував іконограф і вставив свіжий аркуш.

-     Пропоную робити шче один знімок, - радісно сказав він. – Тепер – усі посміхайт!

Прибула пошта. Раніше Вільям звик отримувати її в досить обмеженій кількості. Як правило, це були листи від його клієнтів – зі скаргами на те, що він знову не доповів їм про появу двоголових велетнів, небачені пошесті та дощі з домашніх тварин, які, наскільки вони чули, траплялися в Анк-Морпорку. Що ж, його батько мав рацію принаймні в одному – коли казав, що брехня може перетнути світ швидше, ніж правда взує одну ногу. Просто вражало, наскільки люди готові повірити цій брехні.

Що ж до новоотриманої пошти… Здавалося, він трусонув ялинку, і на нього посипалися всі шишки. Кілька листів твердили, що ця зима – далеко не найхолодніша (хоча всі вони наводили на підтвердження зовсім різні роки). В одному йшлося, що нині овочі й близько не такі смішні, як колись – особливо цибуля. Ще в одному цікавились, як Гільдія злодіїв збирається боротися з неліцензованою злочинністю в місті. Був і лист, де зростання рівня злочинності приписувалося гномам, яких узагалі не варто пускати до міста, де вони позбавляють роботи чесних людей.

-     Поставте заголовок типу «Листи» і надрукуйте все це, - сказав Вільям. – Крім цього, про гномів. Це надто схоже на пана Вітренка. Та й на мого батька теж – хіба що він написав би «небажані» правильно, і не користувався б олівцем. 

-     Але чому не ставити цього листа?

-     Бо це нацизм.

-     Проте дехто думає, що це правда, - сказала Сахариса.

-     Так, але ми його не ставитимемо.

Вільям підкликав Вернигору і дав йому листа. Гном перечитав його.

-     Поставмо, - запропонував він. – Тут тексту всього на кілька абзаців.

-     Але багато читачів будуть проти, - сказав Вільям.

-     Чудово. Їхні листи поставимо теж.

Сахариса зітхнула.

-     Напевне, ми без цих листів таки не обійдемось, - сказала вона. – Вільяме, дідусь каже, що ніхто не погодиться різьбити для нас матриці зображень.

-     Чому? Ми можемо дозволити собі їхні ціни.

-     Ми – не члени Гільдії. Взагалі, все це стає тривожним. Ти скажеш Отто?

Вільям зітхнув і рушив до отвору в долівці.

Гноми використовували льох за спальню – природно, під землею вони почувались затишніше. Отто відвели промозклого закутка, який він відокремив великим шматком картону, підвішеним до мотузки.

-     О, прифіт, пане Вільяме, - сказав він, переливаючи з однієї пляшки до іншої якусь хімічну гидоту.

-     Боюся, в нас не буде можливості друкувати зображення.

Вампір виглядав геть не здивованим.

-     Так, я теш про це думав.

-     Мені дуже шкода, але…

-     Нема турбуйтесь, пане Вільяме. Безвихідних становищ не буває.

-     Тобто? Ти ж не гравірувальник, правда?

-     Ні, але… Ми ш друкувати все тільки чорне та біле, так? Але оскільки папірен білі, наспрафді ми друкуємо тільки чорне. Я тут подивифся, як гноми роблять літери, і бачив, шчо там кругом валяються шматки зайвого металу… Ну, то ось: фи знаєте, як метал гравірують кислотою?

-     І що?

-     Ну, значить, нам достатньо нафчити бісик малювати кислотою. Фсе, кайн проблематік! Хоча про сіре ще треба подумати…