Слава ЗСУ!

Цей чоловік просто нічого не тямив. І те, що Ветерані зробив його герцогом, лише підкреслювало Патрицієву неадекватність.

Саме тому Вільям був наперед схильний поважати Ваймза. Він поважав би його вже завдяки іменам його ворогів. Разом із тим, наскільки він знав, ця людина в більшості своїх проявів асоціювалася зі словом «нестача»: їй не вистачало виховання, не вистачало освіти і постійно не вистачало чарки.

У великій залі палацу Фіггімент зупинився.

-     Нікуди не ходити, нічого не чіпати, - сказав він. – Зараз я…

Проте Ваймз уже спускався широкими сходами в супроводі справжнього велетня, котрого Вільям ідентифікував як капітана Моркву.

До списку Ваймзових нестач варто було б додати також «елегантність». Не те щоб він був погано вдягнений. І все ж здавалося, що його постать просто-таки випромінює неохайність. Скидалось на те, що на ньому пом’явся б навіть шолом.

Фіггімент зустрів його на півдорозі. Вони перекинулись кількома словами, серед яких розбірливо почулось тільки Ваймзове «що?!». Він похмуро глянув на Вільяма. В його очах безпомильно читалось: сьогодні й так поганий день, а тут ще й ти.

Ваймз спустився до кінця сходів і зміряв Вільяма поглядом.

-     Чого вам треба? – суворо запитав він.

-     Якщо ваша ласка, ми хотіли б дізнатись, що тут сталося, – сказав Вільям.

-     Нащо?

-     Бо це зацікавить громадськість.

-     Ха! Все й так стане відомо дуже скоро!

-     Але від кого, ваша милосте?

Ваймз обійшов навколо Вільяма, роздивляючись його, ніби екзотичну тварину.

-     Ви – юний де Ворд, чи не так?

-     Так, ваша милосте.

-     Мене достатньо називати «командором», - гостро сказав Ваймз. – То це ви збираєте й продаєте всілякі плітки?

-     В цілому, так, командоре.

-     Що ви зробили з сержантом Щебнем?

-     Я лише записав його слова.

-     Ага, взяли його на олівець?

-     Даруйте?

-     Напад на офіцера з погрозою блокнотом? Тц-тц-тц. З цього ніколи не виходить нічого хорошого.

Ваймз припинив кружляти довкола Вільяма, проте бачити його очі за кілька дюймів від своїх було не більшим задоволенням.

-     Сьогодні в мене не найкращий день, - сказав Ваймз. – І, схоже, далі він буде значно гіршим. Чому я повинен витрачати час на розмови з вами?

-     Можу навести щонайменше одну поважну причину, - сказав Вільям.

-     Нумо, спробуйте.

-     Ви поговорите зі мною, і я докладно запишу все, що ви скажете. Тими самісінькими словами. Ви ж знаєте мене, командоре, і якщо я щось перекручу, ви знаєте, де мене знайти.

-     І що? Ви натякаєте, що якщо я зроблю те, що ви хочете, то ви теж зробите те, що хочете?

-     Я натякаю, командоре, що брехня може перетнути світ швидше, ніж правда взує одну ногу.

-     Ха! Це ви зараз придумали?

-     Ні, командоре. Але ви знаєте, що це – правда.

Ваймз пожував свою сигару.

-     Ви дасте мені переглянути те, що запишете?

-     Звичайно. Я подбаю, щоб ви отримали один із перших примірників, щойно вони вийдуть з друку.

-     Я мав на увазі – до того, як усе піде в друк. І ви мене зрозуміли.

-     Чесно кажучи, не бачу такої можливості, командоре.

-     Я – начальник Варти, юначе.

-     Так, ваша милосте. А я – ні. І саме тому мусив сказати те, що сказав.

Ваймз подивився на нього дещо задовгим поглядом. А потім заговорив, причому його тон майже непомітно змінився.

-     Правителя Ветерані було помічено трьома покоївками – вартими довіри поважними пані – близько сьомої години ранку, після того, як їх стривожив гавкіт собаки його високості. Його високість сказав, - Ваймз звірився з власним записником, - «Я вбив його, я вбив його, який жах». Також на підлозі вони побачили щось дуже схоже на тіло. В руці Правителя Ветерані був кинджал. Вони побігли вниз, щоб покликати на допомогу. Повернувшись, вони виявили, що його високість зник. Тіло належало Руфусові Тулумбасу, особистому секретареві Патриція. Йому було завдано ножового удару, і наразі він перебуває в тяжкому стані. Обшук будівлі виявив Правителя Ветерані в стайні. Він лежав на долівці непритомний. Поруч стояв засідланий кінь. У черезсідельних сумках було сімдесят тисяч доларів... Капітане, це справжня дурня!

-     Я знаю, командоре, - сказав Морква. – Але це факти, командоре.

-     Але це неправильні факти! Ненормальні факти!

-     Я знаю, командоре. Не можу й уявити, щоб його високість намагався когось зарізати.

-     Що ви верзете! – скрикнув Ваймз. – Я не можу уявити, щоб він сказав «який жах»!