Слава ЗСУ!

Стайні були величезні – особливо відтоді, як Гобсон придумав робити їх багатоповерховими.

Віллі Гобсон був ще одним з бізнесменів формації Короля Золотої Ріки; він знайшов свою нішу, опанував її й так розширив, що гроші полились невпинним потоком. Багато хто в місті раз у раз потребував коня, але мало хто мав де його утримувати. Для цього потрібні були стайня, візник, сіновал… А от для того, щоб винайняти коня у Віллі, потрібні були тільки кілька доларів.

Крім того, в стайнях у Віллі багато хто тримав власних коней. Тож біля них весь час юрмився народ. Клишоногі гобліноподібні прислужники, що порались на стайнях, ніколи не завдавали собі клопоту перепиняти кого б то не було, якщо тільки не виглядало на те, що цей хтось заховав під одягом коня.

Вільям озирнувся, і тут голос звідкись із боку огорнутих імлою денників сказав:

-     Др-руже, зажди.

Він втупився в сутінки. З денників на нього дивились кілька коней. Подалі водили в різних напрямках інших коней, десь перегукувались люди – звичайний для стаєнь гармирдер. Але саме в тій ділянці простору, звідки, здавалось, почувся голос, панувала зловісна тиша.

-     Мій абонемент дійсний ще два місяці, - сказав він у темряву. – І, даруйте мені, попередній набір столового срібла, швидше за все, виготовляли з суміші свинцю та перегною.

-     Я – не гр-рабіжник, друже, - сказала темрява.

-     Хто тут?

-     Ти знаєш, що тобі треба для здоров’я?

-     Ну… авжеж. Робити зарядку, регулярно харчуватися, повноцінно спати, - Вільям роздивлявся довгі обриси денників. – Гадаю, насправді ви мали на увазі, чи знаю я, що мені для здоров’я не треба. В контексті важких тупих предметів та гострих металевих виробів. Так?

-     В цілому, так. Ні, не ворушись. Стій там, де я тебе бачу, і все буде добре.

Вільям поміркував над цим.

-     Так, але якби я стояв там, де ви мене не бачите, все було б іще краще.

Хтось зітхнув.

-     Слухай, давай зустрінемось на середині… Ні! Стій!

-     Але ж ви сказали…

-     Просто стій на місці, мовчи і слухай!

-     Гаразд.

-     Я чув пр-ро місцеперебування певного собаки, котрий багато кого цікавить, - повідомив таємничий голос.

-     А. Он що. Так, його шукає Варта. І що? – Вільямові здалося, що він розрізняє в мороці дещо темнішу масу. Більше того – він відчув Запах, незважаючи навіть на загальну атмосферу стаєнь.

-     Рон? – сказав він.

-     Я що, говорю, як Рон? – спитав голос.

-     Не… не дуже. Тож із ким маю честь?

-     Можеш звати мене… Кость^{21}.

-     Кость?

-     Щось не так?

-     Та наче ні. Чим можу служити, пане Костю?

-     Пр-рипустімо, хтось знає, де той бідолашний песик, але не хоче мати спр-рав із Вартою, - сказав голос Костя.

-     Чому?

-     Припустімо, Варта може спричинити ускладнення в житті певної особи. Це – одна з пр-ричин.

-     Гаразд.

-     Припустімо також, що містом вештаються негідники, котр-рі дуже хотіли б, аби бідолашний песик ніколи нічого не розповів. І навіть Варта може його не захистити. Варті ж собаки все одно.

-     Справді?

-     О, так, Варта думає, що собаки зовсім не мають пр-рав. І це – ще одна причина.

-     Є й третя причина?

-     Так. Я читав в газеті про винагор-роду.

-     А. І що?

-     Там була помилка. Написано – двадцять п’ять доларів, а тр-реба – сто.

-     Он як. Розумію. Але звести на пси цілих сто доларів – це забагато, пане Костю.

-     Не на цього пса, якщо ти мене розумієш, - заперечила темрява. – Цей пес має що р-розказати.

-     Та невже? Певно, це – знаменитий на весь Анк-Морпорк пес, що вміє розмовляти?

Кость загарчав.

-     Собаки не вміють р-розмовляти, це всі знають. Але є ті, хто розуміють собачу мову.

-     Тобто перевертні?

-     Пр-риблизно такого р-роду.

-     Але єдиний перевертень, якого я знаю, працює у Варті, - сказав Вільям. – Тобто ви пропонуєте мені сплатити вам сотню тільки за те, щоб я мав можливість передати Гава Варті?

-     Ти ж знайшов спільну мову з Ваймзом, хіба ні? – спитав Кость.

-     Але ж ви сказали, що не довіряєте Варті. Як вам відомо, я завжди слухаю, що мені кажуть.

Кость хвильку помовчав. Тоді сказав:

-     Гар-разд. Собака та перекладач. Сто п’ятдесят доларів.

-     Те, що може розказати цей собака, має відношення до подій у палаці кілька днів тому?

-     Можливо, можливо. Дуже навіть можливо. Можливо, це саме так і є.

---

  21  «Кость» - насправді співрозмовника Вільяма звати, звісно, не Костянтином. Його псевдонім – Deep Bone, «Глибока кістка». Як відомо, журналісти «Вашингтон пост», які ініціювали Вотергейтську справу, називали своє анонімне джерело «Глибока горлянка» (Deep Throat).