Слава ЗСУ!

 Історії бабці Муськи

- Бабо… Баб-о-о… - гукав на все горло дід Степан до своєї благовірної. – Мусько, йош-макош…

Дід Степан, високий статний чоловік з лисиною на півголови та сивиною біля вух, насупив густі, як непролазні джунглі Амазонки, брови й повільно почвалигав до сараю. Там його дружина, Мусія Петрівна (дід лагідно називає її Муською), доїла корову Ласку.

- Мусько… - промовив він, переводячи подих.

- Що там сталося, діду? Горланиш, наче Гагаріна побачив!!!

- Та до тебе внучата прийшли, – дід вказав за спину і бабця помітила своїх внуків – Сашка й Оленку. Сашко був старшеньким і уже перейшов до шостого класу, а Оленка лише пішла до дитсадка.

- Зараз вийду, – відказала бабця й продовжила мусолити дійки бідолашної коровки Ласки.

Через хвилин десять Мусія Петрівна з усмішкою переможця Олімпійських ігор вийшла із сараю.

- Привіт, внучата, – мовила вона.

- Добрий вечір, бабцю, – відповів Сашко.

- А ми плийсли до тебе послухати казоцки… – промовила Оленка своїм тонесеньким голоском.

- Не казочки, Оленко, а історії із мого життя, – поправила бабця Муська із такою серйозністю, немов це повинно було змінити хід людської еволюції.

Взагалі бабця Муська дуже любила потеревенити. Права на «теревенську діяльність» у неї ніхто не міг відібрати, тим паче, коли на вулицях на широку душу гуляла пані демократія. І від цього діла вона, тим паче, ніколи й не стомлювалася.

А щосуботи їй випадав унікальний випадок, коли вона могла розповісти про події свого насиченого пригодами життя, оскільки саме суботнього вечора до неї прибігали її внучата, які із захопленням вислуховували всі її «казоцки» із життя. Щоправда, до самого кінця її історії дослуховувала лише меншенька Оленка, котра, відкривши рота, мов губка, вбирала у себе все бурхливе життя бабці, а потім цілий тиждень переказувала його Сашкові, який, як правило, не витримував подібних випробувань й засинав на початку розповіді.

Сьогоднішній вечір не збирався ставати виключенням із правил…

Полишивши всі справи із поранням по господарству на діда Степана, бабця із внучатами зайшла до хатинки. Настрій у бабці Муськи був піднятий, а причиною цього могло бути лише одне – це все дідові анекдоти, які він травить від світанку до заходу сонця. «Дід-дотепник». Саме так його називали односільчани.

Звернувши увагу на гарний настрій бабці, Сашко зробив проміжний висновок, що сьогодні, мабуть, доведеться заснути трішечки пізніше. Можливо, нині бабця розповість щось цікавеньке…

- Оце, внучатка, - почала сивочола Мусія Петрівна, в народі просто Муська й на її зморшкуватому обличчі з’явилася усмішка. Тільки заради цієї ангельської усмішки, яка зачаровує, Сашко і Оленка слухали її розповіді. – була я колись молода, красива…

- А залас, со? – бовкнула Оленка.

- А зараз просто красива. – відповіла бабця й знову посміхнулася. Боже, яка у неї прекрасна ангельська усмішка. – Ото я й діла творила. Е-е-й, куди зараз цій молодьожі братися! От ми раніше могли розслаблятися, не то, шо зараз: водка, дівки, цигарки… Е-е-х… - бабця змахнула рукою й подалася десь на років тридцять в минуле.