Слава ЗСУ!

Краще б відразу це зробила…

Але після цього випадку, дід ніколи не полишав міціклєта на бригаді, а я навчилася керувати цим жовтим драконом.

* * *

- Оце, бабцю, ти даєш! – розвеселився Сашко. – Ледь діда до могили не звела.

- Це точно! – почувся голос діда Степана. – Вона така, шо могла…

Бабця Муська склала руки в замок на грудях і мовила заключне слово:

- От, внученьки, оце жизнь. Є шо згадати й внукам розказати. А то сьогоднішні парубки понапиваються й бродять вулицями… Е-е-х… Я б їм зробила… Я б їм побродила, йшли б корів пасти краще… Сталіна їм треба… Розвели, понімаєш, демократію… Тьху…

13.10.10 р. Чучаєв Олександр

Операція «Пророк»

Як тільки багряно-червоне сонце заховалося за обрій, біля двору діда Варнави, на його зручній лавочці збиралися сусіди, аби цікаво провести час: перемити кістки тітці Варенчисі, котра, гадина проклята, звабила чесного і ненаглядного бригадира колгоспу Степана Хмільного, пожалітися на свою мізерну пенсію, потім перейти на спір у кого та пенсія менше і хто бідніший, а потім, все детально обдумавши, зробити висновок, що то все політики трикляті винні у бідуваннях українського нещасного селянства. Після критики в сторону політиків, сусіди переходили до більш цікавіших тем, наприклад, чи будуть разом той Міро із Кармелітою, чи виграє Міро дуель з Лексою та чи народить в кінці-кінців дитину Настя, ну та, що з обручкою уже другий рік бігає. Одним словом, вирішувалися найважливіші питання суспільного буття.

Сьогодні на лавочці діда Варнави зручно вмостилися сам господар та його ненаглядна красуня, як він її називав, коли приходив додому на підпитку, баба Катря. Поряд з господарями лузали смажене насіння сусіди Іван та Настя Петренки, які ніколи не пропускали подібного збіговиська політінформаторів.

- Щось Муська до нас уже не навідується, – сумно мовив Іван Петренко, смачно прицмокуючи і плюючи лушпайки від насіння.

- Так, – кивнула баба Катря. – Змінилася вона останнім часом. Оце як вступила до тієї секти, то взагалі розум втратила.

- Да, – ображено обрізав дід Варнава, – прєдатєльніца вона. Забула товаришів. Та шоб це так на війні, то розстріляли б…

- Та ну з тобою… – розгнівалася баба Катря і плюнула в його бік.

- Чого плюєшся, як верблюд у зоопарку?!! Я правду кажу… Хоча б разок навідалася, спитала б чим займаємося, чи живі взагалі…

- Т-с-ш-ш… – просичала Настя Петренко. – Йде…

Четвірка враз замовкла й впала у цілковиту, вдавану задуму. Всі чекали, коли до них підійде бабця Муська. Останню було видно за метрів двадцять від місця зборища. Йшла вона повільно, але впевненою ходою.

Коли підійшла до сусідів, тихо привіталася:

- Доброго вечора!

- Доброго, доброго… – відповів дід Варнава. – Чого ти, Мусько, оце нас зраджуєш?

- Шо? – скривила міну бабця Муська. – Я, зраджую? Та побійтесь Бога.

- О-о-о, – заскавулів, мов підбитий пес, дід Варнава й схопився за голову. – знову ти зі своїм Богом. Нема розуму оце, чи що, на старість прибитися до секти?