Слава ЗСУ!

- Я до Бога прийшла, до церкви, аби прославляти Його ім’я, а не до секти.

- І гроші віддаєш теж Богові?

- Ні, пастору…

- А той банківським переказом Богові, так? А Бог, у свою чергу, відраховує процент пастору. Он, бачила, яку машину купив собі?

- Не богохульствуй, діду, – заспокоювала Варнаву баба Катря. – Нехай собі вірує, головне, аби тільки в Бога, а не в пастора…

Дід Варнава покивав головою й нервово продовжував лузати насіння.

Бабця Муська зручно вмостилася на лавочці біля сусідів й продовжила розмову.

- Знаєте, я оце як до Бога подалася, то відчула, як сили до мене прилинули. І тиск не піднімається… А оце вчора на служінні… – бабця перейшла на шепіт, а сусіди аж роти повідкривали від цікавості. – …з пророком спілкувалася.

- З яким, в біса, пророком? – скептично запитав Варнава. – Мухамедом, чи що?

- З Василем-пророком. Він сказав мені, що Бог йому сказав, що я, коли повністю увірую в Нього, матиму дар провидіння, уявляєте?

- Навіть не знаю, як тебе привітати, – зареготав Іван Петренко.

- Ага, Муська-оракул – це щось новеньке, – додав дід Варнава й зареготав ще голосніше, аніж Петренко.

Бабця Муська ображено задерла голову й мовила:

- Знаєте, Господь дав мені терпіння. Я не злитимусь на вашу недовіру. Колись ви самі зрозумієте, що шлях до Всевишнього він не складний, але найважливіший. Якщо ж, раптом, забажаєте до нас приєднатися, то церква завжди відкрита.

- Ноу проблем, – відповів дід Варнава й припідняв з голови свого капелюха.

А бабця Муська, гордовито задерши голову, почимчикувала до свого обійстя.

- Здуріла баба, – мовив Варнава, коли Мусія Петрівна уже відійшла досить далеко.

- Треба її рятувати від цієї секти, бо взагалі розум втратить, – підвів підсумки Іван Петренко.

- Значить так, – по-командирськи загорланив дід Варнава, – слухай мою команду…

* * *

Нарешті вже настала ця неділя. Така довгоочікувана неділя. Бабця Муська щаслива йшла до церкви на служіння. Щаслива від того, що нарешті вона приведе до церкви нових слуг Господніх. Варнаву і Катрю… Ще тоді, того вечора, як вони завели спір про існування Бога, Мусія Петрівна зуміла докорінно переконати сусідів у необхідності вірувати в Господа Бога. Принаймні, бабці Муські так здавалося…

Ось вони зайшли до церкви, невеличкої будівлі із золотим куполом, що височився над маківками акацій. Брати і сестри привітали нових членів свого товариства, запропонували розповісти про себе й помолитися Богові.

Все було зроблено, як і планувалося.

Дід Варнава розповідав про себе. Довго розповідав. Пастор, мабуть, і не радий був, що запропонував це зробити. Почав дід із дитинства, розповідав, як тяжко жилося при комунізмі, як його зміцнила війна і як замучила сім’я.

Коли дід завершив оповідь, всі полегшено здихнули.