Слава ЗСУ!

Далі була молитва.

Всі поставали на коліна, пастор почав читати молитву за молитвою. Діду Варнаві вже починало набридати це монотонне бурчання-прославляння і він повернув голову до баби Катрі:

- Коли це скінчиться?

- Май терпіння, – відповіла баба.

Раптом в будівлі церкви вимкнулося світло. Молитва затихла. Люди почали шепотіти. Бабця Муська підняла голову до верху й помітила промінь світла, котрий вказував на зображення розіп’ятого Ісуса.

- Дивіться, – вигукнула вона. – Це ж Боже провидіння.

- Так, – загорланили всі й почали клонитися додолу. – Слава тобі, Господи.

Зненацька всі почули десь зверху голос. Здавалося, сам Бог звертався до віруючих.

- Мусько… – мовив голос, але далі підправив. – Мусіє Петрівно, підіймися з колін.

- Я??? – злякано запитала бабця Муська й повільно підвелася на ноги.

- Ти, Мусіє, віриш в мене?

Бабця покивала головою, а сказати нічого не могла, бо в горлі пересохло.

- Тоді слухай мене. Я – Господь Бог твій, наказую тобі і всім присутнім покинути цей храм, бо він богохульний. На вірі в мене заробляють гроші пастирі, а ти, Мусіє, справжній пророк. Лише зачекай трішки… Прийде твій час. Я з тобою.

Голос затих і з’явилося світло. Люди переглянулися між собою й почали виходити з церкви. Хтось ще й обзивав пастора грабіжником, грозився судом. А бабця Муська виходила щасливою, мов дитина, котра побачила, як чудо стає реальністю.

Дід Варнава з бабою Катрею йшли позаду, єхидно усміхаючись.

- Операцію виконано на відмінно. Сектантку врятовано… – мовив Варнава й кивнув у бік церкви, де з’явилися Іван та Настя Петренки. – Гарно спрацьовано.

ЗМОВА

- Ой, Боженько ти мій милий, - горланила на всю вулицю бабця Муська, тримаючись обома руками за голову. – Куди ж цей світ котиться-то, га? Та шо ж вони, ці іроди прокляті, творять-то, га???

На голосіння баби Мусії зібралася майже вся вулиця. Від цікавості всіх аж розпирало, що ж там з бабцею сталося. Он, видно, вибігли сусіди Мусії Петрівни дід Варнава та баба Катря (з ними бабця часто-густо дискутувала на різні політичні теми та ще обговорювала складну долю героїні із нового телемила), он, бачте, з’явилася голова з відкритим ротом баби Насті та сива борода її ненаглядного Івана Петренка. Зібралося стільки людей, що бабця Муська на мить відчула себе першою людиною на селі. Ще ніколи її персона не привертала такої уваги, а тут дивися, як всі позбігалися.

Гурт здійняв такий гамір, котрого село не знало ще з часів випроводжання в армію онука діда Варнави. А з того часу до армії уже нікого не брали.

- Не путяща якась молодьожь пішла, - говорив на те дід Варнава. – нікому буде й захистить нас. Лише сидять за теликами й видивляються голих отих кістлявих фотомодєлєй.

- Ага!!! – підтакувала тоді на те бабця Муська. – Однозначно. Мої он два, сидять цілими днями за отими компьютєрами й танком не відженеш. Що їм поробиш, коли в головах лиш солома?

Сьогодні ж бабця була надзвичайно стурбованою, лютувала уся її сутність.