Слава ЗСУ!

Надпоручник Лукаш у той час вів бесіду в офіцерському клубі з військовим лікарем Шанцлером. Той, сидячи на кріслі, як на коні, розмірено бив більярдним києм по підлозі, а потім виголошував одне за одним такі речення:

- Сарацинський султан Салах Еддін вперше визнав нейтральність санітарного корпусу.

Треба піклуватися не тільки про своїх поранених, а й про ворожих. Для ворожих треба купувати ліки і утримувати їх за рахунок іншої сторони.

Треба посилати до них лікарів і фельдшерів, забезпечених генеральськими посвідченнями, про надання допомоги пораненим ворогам.

Поранених полонених слід або відсилати назад з охороною під запорукою тих посвідчень, або їх вимінювати, але так, щоб їм було дозволено потім знову служити в армії.

Хворих з обох сторін невільно брати в полон і страчувати, їх необхідно відсилати в безпечне місце до лікарень, лишати біля них сторожу, яка так само, як і хворі, повинна повертатися з генеральськими посвідченнями. Це стосується також польових священиків, лікарів, хірургів, аптекарів, санітарів і інших осіб, призначених для обслуговування хворих. Треба заборонити брати таких осіб у полон, їх слід відсилати на другий бік.

Доктор Шанцлер зламав при цьому вже два більярдні киї і все ще не закінчив своєї дивної лекції про опіку поранених під час війни, раз у раз вплітаючи до цього щось про якісь незрозумілі генеральські посвідчення.

Надпоручник Лукаш допив чорну каву і пішов додому, де знайшов бородатого велетня Балоуна, зайнятого підсмажуванням ковбаси на спиртівці надпоручника.

- Насмілююсь доповісти, - зашварґотів Балоун, - дозволю собі, смію доповісти, голошу слухняно, мельдую…

Лукаш поглянув на нього. В цю хвилину Балоун здавався йому великою дитиною, наївним створінням. І надпоручник раптом пошкодував, для чого він нещодавно наказував зв’язати бідолаху за його невгамовний голод.

- Смаж собі, смаж, Балоуне, - сказав Лукаш, відстібуючи шаблю. - Завтра накажу виписувати тобі ще одну порцію хліба. - Надпоручник Лукаш сів до столу. Він був у такому настрої, що почав писати сентиментального листа до своєї тітки:

«Мила тітонько!

Я саме дістав наказ бути готовим із своєю маршовою ротою до від’їзду на фронт. Можливо, це вже буде останній лист від мене, бо всюди йдуть запеклі бої, а наші втрати великі. Тому мені важко закінчити цього листа словами: «До побачення!» Більш відповідно було б послати тобі «останнє прощай!…»

«Решту допишу аж вранці», - подумав надпоручник Лукаш і пішов спати.

Балоун, побачивши, що надпоручник міцно заснув, почав знову нишпорити по квартирі, як тарган вночі. Відчинив надпоручникову валізку і надкусив плитку шоколаду. Коли ж надпоручник спросоння ворухнувся, він злякався, швидко поклав надкушений шоколад у валізку і затих.

Потім нишком пішов поглянути, що писав надпоручник.

Перечитав і особливо його зворушило «останнє прощай!»

Ліг на свій сінник біля дверей і згадав рідний дім та свіжину.

Йому весь час уявлялося, як він проколює сальцесон і випускає з нього повітря, щоб він не луснув. І ні про що інше Балоун не міг думати.

Щойно при згадці, як одного разу у сусідів репнула і розвалилася жирна ковбаса, заснув неспокійним сном.

Йому снилося, ніби він покликав якогось невправного різника, і той так невміло шпигував ліверні ковбаси, що вони одразу ж і лопались. Потім ще привиділось, ніби той же ковбасник забув зробити кров’янку, десь загубилася вудженина і бракує дерев’яних шпильок для ліверних ковбас. І ще щось приснилось про польовий суд, буцімто його зловили, коли він хотів поцупити з польової кухні шматок м’яса. Нарешті побачив себе у зашморгу на липі в алеї військового табору в Бруку над Літавою.

* * *

Швейк прокинувся на світанку, який приніс із собою запах кавових консервів, що варились в усіх ротних кухнях: він механічно, немовби саме тепер скінчив телефонну розмову, повісив трубку і, співаючи, почав свій невеликий вранішній променад по канцелярії.

Почав зразу з середини пісні про те, як солдат, переодягнувшись дівчиною, йде за своєю милою до млина, а мельник, батько милої, кладе його спати біля доньки, але перед тим гукає до мельнички:

Треба дівчині щось дати, Хай не йде голодна спати.

Мельничка нагодувала підлого драбугу, а потім вийшла родинна трагедія:

Мельники раненько встали І на дверях прочитали: «За нічліг і за гостинність Ганна втратила невинність».