Слава ЗСУ!

«Копія телефонограми бригади № 75692. Наказ по бригаді № 172. При звітах про господарство польових кухонь використані продукти треба називати в такому порядку: 1. м’ясо, 2. консерви, 3. свіжі овочі, 4. сушені овочі, 5. рис, 6. макарони, 7. крупи, 8. картопля. Замість попереднього 4 - сушені овочі і 5 - свіжі овочі».

Коли Швейк прочитав це фельдфебелю, Ванєк урочисто заявив, що такі телефонограми кидають у клозет.

- Це видумав якийсь ідіот в штабі армії і пускає по всіх дивізіях, бригадах і полках.

Швейк прийняв потім ще одну телефонограму, але її дуже швидко диктували, і він зловив з неї у свою записну книжку лише щось подібне до шифру:

«In der Folge genauer erlaubt gewesen oder das selbst einem hingegen immerhin eingeholet werden»1.

____________________

1 Наслідком докладних дозволено або те навіть одному навпаки у всіх випадках догнати (нім.).

- Це все зайві речі, - сказав Ванєк, коли Швейк дивом дивувався із написаного і тричі підряд голосно перечитував.

- Справжня нісенітниця, хоч, чорт його батька знає, це може бути також і шифр, але у нас в канцелярії не подбали про шифрувальників, тому і це також можна викинути.

- Я теж так думав, - сказав Швейк, - коли б я сповістив пана оберлейтенанта, що він повинен in der Folge genauer erlaubt gewesen oder das selbst einem hingegen immerhin eingeholet werden, то він міг би образитися. Трапляються ж часом такі недоторканні, аж страх бере, - продовжував Швейк, знову потопаючи у спогадах. - Якось їхав я трамваєм з Височан до Праги, в Лібні сів до нас один пан, на прізвище Новотний. Я його впізнав одразу, вийшов до нього на площадку і пустився у розмову, ми, мовляв, обидва з Дражова. Але він на мене як розприндився, як почав кричати, щоб я його залишив у спокої, бо він мене, каже, й у вічі ніколи не бачив. Я йому став пояснювати, хай пригадає, як я, ще малим хлопцем, ходив до нього з матір’ю, її звали Антонією, а батька Прокопом, і він був економом. Але той дивак уперся, мовляв, що знати мене не знає і бачити мене не бачив. Тоді я почав йому наводити різні деталі, що в Дражові було два Новотних, один - Тонда, другий - Йозеф, а він, мабуть, і буде той Йозеф, про якого мені писали з Дражова, буцімто він підстрелив свою жінку, бо та йому докоряла за пиятику. Але тут пан замахнувся, а я відхилився, і він з розгону тр-рах прямо в шибку на передній площадці. Так скалки й посипалися. Нас, звичайно, висадили і відвели, а в комісаріаті з’ясувалося, що він тому був такий недоторканий, бо взагалі його звали не Йозеф Новотний, а Едуард Доубрава і походив він з Монтґомері в Америці, а сюди приїхав відвідати родичів усього свого роду. Всякому своє рило миле!

Раптом якийсь захриплий голос з кулеметного підрозділу знову запитав, чи не чути, коли їдуть. Вранці, говорив, буде нарада у пана полковника.

В дверях з’явився зблідлий кадет Біґлер, найбільший бевзь у роті, бо у волонтерській школі пнувся зі шкіри, аби тільки блиснути своїми знаннями. Кивнув Ванєкові, аби той вийшов за ним у коридор, і завів з ним довгу розмову.

Ванєк повернувся, зневажливо посміхаючись.

- Ну й кавалок вола, - сказав Швейкові. - Наділив же Господь нашу маршову екземплярами. Він теж був на нараді, а коли розходилися, пан оберлейтенант розпорядився, щоб усі командири взводів дуже ретельно перевірили гвинтівки. Отже, прийшов спитати мене, чи має дати наказ прив’язати Жлабка, бо той вичистив гвинтівку гасом.

Ванєк розхвилювався: - Приходить питати мене про такі ідіотські речі, ніби не знає, що їдемо на фронт. Пан оберлейтенант вчора зразу зметикував і скочив до голови по розум, коли наказав прив’язати свого денщика. То я і тому жовтодзьобові сказав, аби добре подумав, чи варто йому зараз по-звірячому поводитись з людьми.

- От добре, що нагадали про цього денщика, - сказав Швейк, - ви ще не знайшли випадково когось іншого для пана оберлейтенанта?

- Не загубіть останньої клепки, - відповів Ванєк. - На все досить часу. А втім, я думаю, що пан оберлейтенант звикне до Балоуна. Той у нього час від час щось зжере, та коли ми потрапимо на фронт, йому буде не до Балоуна. Коли скажу, що Балоун залишився, то він нічого не зробить. Це моя турбота, і пан оберлейтенант не повинен пхати сюди свого носа, і взагалі не варто не в свої сани сідати.

Ванєк ліг на тапчан і сказав:

- Швейку, розкажіть мені якийсь анекдот з військового життя.

- Чому б ні! - відповів Швейк. - Але боюсь, хтось знову зателенькає.

- То виключіть телефон: роз’єднайте провід або зніміть трубку.

- Добре, - сказав Швейк, знімаючи трубку, - я вам розповім щось таке, що в сам раз підходить до нашої ситуації. Тільки тоді була не справжня війна, а маневри, але метушня була така ж сама, як сьогодні, бо ніхто не знав, коли вийдемо з казарм у похід. Зі мною служив один з Поржіц, на прізвище Шіц. Добра людина, але надто побожний і страхополох. Він уявляв собі, що маневри - це щось страхітливе, і люди під час них гинуть від спраги, а санітари збирають їх під час маршу, як здохлятину. Тому він пив про запас, і, коли ми вибралися з казарм на маневри і підійшли під Мнішек, він і каже: «Я, хлопці, не витримаю, мене може врятувати хіба сам Господь Бог». Потім ми прийшли під Горжовіце. Там у нас був дводенний відпочинок, бо трапилася якась помилка: ми так швидко посувалися вперед, що з іншими полками, які йшли з нами з флангів, ледве не захопили у полон увесь ворожий штаб. А це була б ганьба, бо наш армійський корпус мав це програти, а ворожий - виграти, бо у них там крутилося якесь зачучвірене велике княженя. Так той Шіц викинув такий номер: коли ми вже стали табором, він забрався і пішов собі дещо купити у якесь село за Горжовіцами. Повертався до табору вже проти полудня, було дуже гаряче, і він здорово впрів. Іде він та йде, коли бачить при дорозі стовп, а на стовпі скринька, а в скриньці під склом маленька фігурка св. Яна з Непомук. Помолився він перед св. Яном та й говорить: «Спарився, либонь? Якби тобі бодай хоч хильнути трохи, а то цілісінький день смажишся на сонці і тільки прієш та прієш». Струснув перед ним солдатською фляжечкою, ковтнув з неї і говорить: «Я тобі також залишив ковток, св. Яне з Непомук». Але тут же отямився і вицідив усе до денця, а св. Янові лишив дулю. «Ісусе, Маріє, - вигукнув він, - святий Яне з Непомук, прости мені, я тебе за це винагороджу. Візьму з собою до табору і так напою, що й на ногах не стоятимеш». І жалісливий Шіц з милосердя до святого Яна з Непомук розбив скло, витягнув фігурку святого, сунув її під мундир і приніс до табору. Потім св. Ян Непомуцький спав з ним на соломі. Він усюди тягав його з собою під час маршів у телячому ранці на спині і мав відтоді щастя у картах. Де ми тільки ставали табором, там і вигравав, аж поки ми не прийшли на Прахенсько. Ми розташувалися в Драгініцах, і тут він все спустив до останнього крейцара. Вранці ми вийшли в похід і дивимося, а на грушці біля дороги висить на зашморгу св. Ян Непомуцький. Ось вам і анекдот. А тепер повішу трубку.