Слава ЗСУ!

Частина перша

У ТИЛУ

Бравий вояка Швейк встряє у світову війну

- Та йой, забили нашого Фердинанда, - сказала служниця пану Швейкові, якого в свій час військова лікарська комісія безапеляційно визнала ідіотом, завдяки чому він покинув армію і займався тепер продажем псів, паскудних, нечистокровних потвор із родоводами, сфабрикованими його власною рукою. Крім цього фаху, Швейк мав ще й ревматизм і саме тепер натирав собі коліна оподельдоком.

- А якого ж це Фердинанда, пані Мюллерова? - спитав Швейк, не перестаючи натирати собі коліна. - Щодо мене, то я знаю двох Фердинандів. Один служить у магазині аптекаря Пруші і якось випив там помилково плящину якоїсь гидоти проти випадання волосся, а потім знаю ще Фердинанда Кокошку. Той збирає по вулицях собачі гівенця. Обох анітрохи не шкода.

- Але що ви, ласкавий пане, говорите, таж це пана ерцгерцоґа Фердинанда з Конопіштя*, цього тлустого, побожного.

- Мати Божа! - вигукнув Швейк. - Гарна історія. А де ж це з паном ерцгерцоґом таке трапилося?

- Ухекали його, щоб ви знали, паночку, в Сараєві, з револьвера. Він їздив туди зі своєю ерцгерцоґинею автомобілем.

- Ач який, пані Мюллерова, автомобілем! Ну-у, така персона може собі це дозволити. Але їй, мабуть, і на думку не спаде, що такі мандри автомобілем можуть бідою скінчитися. Та ще й до того у Сараєві - це ж у Боснії, пані Мюллерова.

Тут, мабуть, турки лапки вмочили. Та що й говорити. Не треба було у них тієї Боснії та Герцеґовини відбирати*. Ось воно як, пані Мюллерова. Так кажете, пан ерцгерцоґ вже став перед Божим судом. А довго мучився?

- Ясновельможний ерцгерцоґ зразу й сконали, мосьпане.

Звісно, револьвер - не забавка. Ось недавно у наших Нуслях один пан бавився револьвером і перебив геть усю родину та ще й двірника, який прийшов подивитися, хто це там на третьому поверсі зняв таку стрілянину.

- Інший револьвер, пані Мюллерова, не вистрілить вам, хоч би ви й сказилися. Таких систем дуже багато. Але на пана ерцгерцоґа купили, безперечно, щось ліпше, і голову даю, пані Мюллерова, що той, хто це зробив, добре на таке причепурився. Бо знаєте, стріляти у пана ерцгерцоґа - неабияка робота.

Це вам не браконьєру стріляти в лісничого. Тут уся справа в тому, як до нього добратися. В якомусь лахмітті до такого пана і не сунься. Тут треба йти в циліндрі, щоб вас поліцай загодя не цапнув.

- Воно тих напасників, кажуть люди, було там чимало, мосьпане.

- Та про це й говорити нема чого, пані Мюллерова, - сказав Швейк, закінчуючи натирати коліно, - якщо б ви хотіли убити пана ерцгерцоґа або найяснішого нашого цісаря, то ви б напевно з кимсь порадились. Один кум - один ум, більше кумів - більше умів. Цей порадить одне, той інше, і діло вдасться, як це співається в нашому гімні. Головне в тому, щоб не проґавити хвилини, коли таке панище повз вас проїде.

Ось, наприклад, ви, мабуть, пам’ятаєте того пана Люкені, що проштрикнув терпугом нашу небіжку Єлизавету*. Він же прогулювався з нею, ось і вірте після цього комусь; з того часу жодна цісарівна не ходить гуляти. А таке чекає ще не на одного. Ось побачите, пані Мюллерова, доберуться вони ще й до російського царя і цариці, а можливо, боронь Боже, і до найяснішого нашого цісаря, якщо вже почин зробили з тим його племінником. Старий має ворогів до біса. Куди більше, ніж цей Фердинанд. Oцe якось один пан у кнайпі розповідав: прийде, каже, час, і ті цісарі скапуватимуть, як свічки, один по одному: їх, каже, й державна прокуратура не врятує. Потім виявилось, що той пан не мав чим оплатити рахунка, і шинкар змушений був покликати поліцая. А він як затопить шинкареві в пику раз, а поліцаєві аж двічі. Потім його в поліцейській таратайці відвезли, щоб отямився. Го-го, пані Мюллерова, діються нині речі, скажу я вам. Це ще одна втрата для Австрії.