Слава ЗСУ!

Коли я був на військовій службі, один піхотинець застрелив капітана. Зарядив гвинтівку і пішов у канцелярію. Там йому сказали, тобі, мовляв, нічого тут робити, а він своє і своє: хоче, каже, говорити з паном капітаном. Цей капітан вийшов до нього і тут же вліпив йому казармений арешт, а той підняв гвинтівку і пальнув капітанові просто в серце. Куля вилетіла крізь спину та ще й шкоди наробила в канцелярії: розбила банку чорнила, а воно облило службові документи.

- А що потім сталося з тим жовніриком? - спитала пані Мюллерова згодом, коли Швейк уже одягався.

- Повісився на підтяжках, - відповів Швейк, чистячи свій котелок. - А ці підтяжки навіть не його були. Він позичив їх у тюремного наглядача, збрехавши, ніби в нього штани злітають. Що ж він, дурний був чекати, поки його розстріляють.

Не дивуйтеся, пані Мюллерова, в такому становищі кожному голова обертом піде. Наглядача за це розжалували і припаяли йому шість місяців. Але він їх не відсидів. Утік до Швайцарії і зробився там проповідником у якійсь церкві. Тепер чесних людей мало, пані Мюллерова. Гадаю, що і пан ерцгерцоґ Фердинанд у цьому Сараєві не розчовпав, що воно за пташка той, хто в нього стріляв. Побачив цього панка і, певно, подумав: «Це, мабуть, порядна людина, якщо гукає мені «хай живе». А панок тим часом його й бацнув. Засадив одну кулю чи кілька?

- Газети, мосьпане, пишуть, буцімто пан ерцгерцоґ був, як решето. Той випустив у нього геть усі набої.

- Це йде, пані Мюллерова, як по маслу, страшенно швидко.

Я для такої справи купив би собі браунінґ. На вигляд - іграшка, а тим часом за дві хвилини можна перестріляти двадцять ерцгерцоґів, байдуже - сухорлявих чи опецькуватих. Хоч, між нами кажучи, пані Мюллерова, в товстопузого ерцгерцоґа вцілити безперечно легше, ніж у кощавого.

Пам’ятаєте, як оті португальці підстрелили свого короля?* Він був такий же черевань. Та що й казати, адже ж король ніколи худенький не буває. Ну, тепер я йду до кнайпи «Під чашею», а коли прийдуть за тим пінчером, - я вже взяв за нього завдаток, - то перекажіть, що він у мене на селі у псарні, я йому недавно підрізав вуха, і доки вони не загояться, песика не можна перевозити, бо вуха застудяться. Ключ залиште у двірнички.

У кнайпі «Під чашею» сидів лише один відвідувач. Це був таємний агент державної поліції Бретшнейдер. Шинкар Палівець мив тацки1 з-під пива, а Бретшнейдер марно намагався зав’язати з ним серйозну розмову.

____________________

1Тацки - глиняні підставки під кухлі пива.

Палівець був відомий грубіян, кожне друге слово в нього було або «дупа», або «гівно», але при цьому він був начитаний і радив кожному прочитати, що саме написав про ці вищезгадані речі Віктор Гюґо, переказуючи останню відповідь старої гвардії Наполеона англійцям у битві під Ватерлоо*.

- Гарне літо маємо, - вів далі Бретшнейдер свою серйозну розмову.

- Все це гівна варте, - відповів Палівець, ставлячи тацки до мисника.

- Та й накоїли ж вони нам у Сараєві - нема чого й казати, - з проблиском надії відізвався Бретшнейдер.

- В якому Сараєві? - перепитав Палівець. - У тій нусельській винарні? Там же бійки кожного дня. Воно ж відомо - Нуслі!

- У боснійському Сараєві, пане шинкарю. Застрелили там нашого пана ерцгерцоґа Фердинанда. Що ви на це?

- Я в такі справи не втручаюся. З такими справами хай мене кожний поцілує в дупу, - чемно відповів пан Палівець, запалюючи люльку. - Бо встрявати в наші часи у такі справи це однаковісінько, що в петлю лізти. Я дрібний торговець. Хто до мене приходить і замовляє собі пиво, тому я й наливаю, а якесь там Сараєво, політика або небіжчик ерцгерцоґ - це не для нас, на цьому нічого не заробиш, хіба що кримінал в Панкраці*.

Бретшнейдер замовк, розчаровано оглядаючи порожню кнайпу.

- Тут колись висів портрет найяснішого нашого цісаря, - за хвилину знову заговорив він, - саме там, де тепер дзеркало.

- Еге ж, правду кажете, висів, - ствердив пан Палівець, - та на той портрет дуже мухи насрали, от я і виніс його на горище. Бо, знаєте, ще хтось, бува, дозволив би собі кинути якесь слово і могли б з цього вийти неприємності. І на чорта мені це здалося?

- В тому Сараєві, напевно, було дуже паскудно, пане шинкарю?

На це підступне пряме запитання пан Палівець відповів надзвичайно обережно:

- В цю пору в Боснії і Герцеґовині буває страшенна спека. Коли я там служив, ми нашому старшому лейтенантові мусили класти лід на голову.

- В котрому ж полку ви служили, пане шинкарю?

- Я цих дрібниць не пам’ятаю, бо ніколи такими дурницями не цікавився, - відповів пан Палівець. - Багато знатимеш - скоро посивієш.