Слава ЗСУ!

Швейк денщиком у фельдкурата

I

І знову починається Швейкова одіссея під почесним ескортом двох вояків з багнетами, які мали припровадити його до фельдкурата.

Конвоїри взаємно доповнювали один одного. Перший з них був сухорлявим і довготелесим, другий - маленьким і гладким. Довгань кульгав на праву ногу, коротун - на ліву. Обидва служили в тилу, бо ще перед війною вони були цілком звільнені від військової служби.

Вони поважно йшли повз тротуар, інколи скоса позираючи на Швейка. Той ішов поміж ними і козиряв направо і наліво. Його цивільний одяг загубився на складі гарнізонної тюрми разом із військовим кашкетом, в якому він пішов до армії. Отож при звільненні з тюрми йому видали стару військову уніформу, власність якогось череваня, на цілу голову вищого за Швейка. У штани, в які він убрався, могли б улізти три Швейки. Незчисленні зборки від ніг і мало не до шиї, куди сягали штани, мимохіть збуджували подив прохожих. Величезний, полатаний на ліктях, брудний і заяложений кітель теліпався на ньому, як на городньому опудалі. Штани висіли на Швейкові, мов на клоуні в цирку. Військовий кашкет, який в гарнізонній тюрмі йому теж перемінили, з’їхав аж на вуха.

На посмішки глядачів Швейк відповідав лагідним усміхом і теплим поглядом своїх добрих очей.

Так ішли вони до Карліна, де мешкав фельдкурат.

Першим заговорив до Швейка маленький товстун. Вони саме були на Малій Страні під портиком.

- Ти звідкіля? - спитав куценький товстун.

- З Праги.

- А не втечеш?

В розмову втрутився сухорлявий довгань. Дивне явище: якщо маленькі товстуни звичайно бувають добродушними оптимістами, то худі довготелесі - переважно скептиками.

Тому довгий сказав маленькому:

- Звичайно, якщо б міг, втік би.

- А на якого біса йому тікати? - озвався курдупель. - Так чи так, він - на волі, з гарнізонної тюрми звільнений. Це я й несу ось тут у пакеті, для фельдкурата.

- А що в ньому? - спитав довгань.

- Не знаю.

- Бачиш, не знаєш, а говориш…

Карлів міст вони пройшли мовчки. Але на Карловій вулиці товстун знову заговорив до Швейка:

- Ти не знаєш, нащо ми ведемо тебе до фельдкурата?

- На сповідь, - байдуже відповів Швейк, - завтра мене будуть вішати. Це завжди так робиться, і таку процедуру називають духовною розрадою.

- А за що тебе, так би мовити, теє… як ти говориш? - обережно спитав довгань, тоді як товстун співчутливо поглянув на Швейка. Обидва були сільськими ремісниками і батьками родин.

- Не знаю, - відповів Швейк, добродушно усміхаючись. - Я нічого не знаю, мабуть, така вже доля.

- Либонь, тобі така нещаслива планета випала, - співчутливо, із знанням справи зауважив курдупель. - У нас в Ясенній біля Йозефова ще за прусської війни теж повісили одного. Прийшли за ним, нічого йому не сказали і в Йозефові повісили.

- А по-моєму, - сказав скептично довготелесий, - так, ні сіло ні впало, не вішають. Мусить же бути якась причина, щоб все це обґрунтувати.

- Коли немає війни, - зазначив Швейк, - це обґрунтовується, але під час війни хто зважатиме на якусь одну людину. Однаково, чи загине на фронті, чи вдома її повісять. Пішки чи за возом - один дідько.