Слава ЗСУ!

Коли Швейк приніс куплений катехизис, фельдкурат, перелистуючи сторінки, казав:

- Диви-но, останнє єлеєпомазання може справляти лише священик, і то виключно єлеєм, посвяченим єпископом. Значить, Швейку, ви не маєте права самі до цього братися. Ану-но прочитайте мені, як треба відправляти останнє єлеєпомазання, чи то пак соборування.

Швейк почав читати: «Це робиться так: священик мастить хворому окремі органи чуттів і при цьому молиться: «Заради святого єлеєпомазання і завдяки всеблагому милосердю, да простить тобі Бог всі твої гріхи, заподіяні зором, слухом, нюхом, смаком, мовою, дотиком і ходою».

- Хотілося б мені, Швейку, знати, - відізвався фельдкурат, - що поганого людина може заподіяти дотиком. Ви можете пояснити це мені?

- Багато дечого, пане фельдкурате. Наприклад: залізти до чужої кишені або на танцульках… Ви ж знаєте, які там кумедії бувають?

- А ходою, Швейку?

- Коли людина почне шкутильгати, щоб над нею змилосердилися.

- А нюхом?

- Коли хтось від смороду носа відвертає.

- А смаком, Швейку?

- Коли хтось до когось ласий, як до марципана.

- А мовою?

- Це вже треба розглядати разом із слухом, пане фельдкурате. Коли один городить усяку всячину, а інший вже й вуха розвісив.

Після цих філософських міркувань фельдкурат на хвилину замислився і сказав:

- Отже, нам потрібне миро, освячене єпископом. Ось вам десять крон - купіть плящинку. На військовій базі такого єлею, звичайно, немає. І Швейк помандрував по той єлей, освячений єпископом.

А розшукати його куди важче, ніж живу воду в казках Божени Нємцової*.

Швейк заходив у кілька дроґерій*, і варто було йому тільки вимовити: - Прошу пляшечку єлею, освяченого єпископом, - як всі вибухали реготом або з переляку ховалися за прилавок. При цьому Швейк робив надзвичайно серйозну міну.

Нарешті, він вирішив спробувати щастя в аптеках. В першій аптеці лаборантові наказали випровадити Швейка. В другій хотіли телефонувати у швидку допомогу, а в третій - провізор сказав йому, що на Довгій вулиці фірма «Поляк» - торгівля оліями і лаками - безсумнівно матиме на складі олії потрібний йому єлей.

Фірма «Поляк» на Довгій вулиці дійсно була фірмою дуже оперативною. Вона не випускала з рук жодного покупця, поки його не задовольнить. Якщо покупець просив копайського бальзаму* - йому наливали скипидару, і було все в порядку.

Коли Швейк прийшов туди і попросив на 10 крон єлею, посвяченого епископом, хазяїн сказав прикажчикові:

- Налийте йому, пане Тавхене, 100 грамів конопляної олії номер 3.

А прикажчик, загортаючи пляшечку в папір, по-діловому промовив до Швейка:

- Це перший сорт, а якщо потребуватимете пензлів, лаків, оліфи - звертайтеся, будь ласка, до нас. Ми вас бездоганно обслужимо.

Тим часом фельдкурат повторяв з катехизису те, що колись в семінарії йому не вдалося затямити. Йому дуже сподобалися деякі надзвичайно глибокі за своїм змістом речення, з яких він сміявся, аж рвав боки: «Назва «останнє єлеєпомазання» бере початок з того, що це помазання звичайно буває останнім з усіх помазань, які церква дає людині». Або: «Останнє єлеєпомазання може прийняти кожний католицький християнин, який небезпечно захворів і вже прийшов до розуму». «Хворий, якщо це можливо, повинен приймати останнє помазання при свідомій пам’яті».

Потім прийшов ординарець і приніс пакет, в якому фельдкурата повідомляли, що завтра при єлеєпомазанні в лазареті буде присутнім «Товариство шляхтянок для релігійного виховання солдатів».

Це товариство складалося з істеричних бабів і роздавало солдатам по лазаретах образки святих і книжечки з оповіданням про католицького солдата, який вмирає за найяснішого цісяря. На обкладинках був кольоровий малюночок із зображенням недавнього побоїща: усюди валяються трупи людей і коней, розбиті вози з амуніцією і гармати з лафетами шкереберть. На обрії палає село, рветься шрапнель, а на передньому плані лежить вмираючий солдат з відірваною ногою. Над ним схиляється янгол, що приніс йому вінок з написом на стрічці: «Ще сьогодні ти будеш зі мною в раю». І вмираючий щасливо всміхається, немовби йому принесли морозива.

Отто Кац перечитав зміст пакета, сплюнув і подумав: «Ну, і буде ж то знову завтра день».

Фельдкурат знав цю «банду», як він називав товариство, ще з храму св. Ігнатія, де кілька років тому проповідував для військових. Тоді він багато душі вкладав у свої красномовні виступи, «товариство шляхтянок» звичайно розсідалося за полковником. Це були високі сухі жінки в чорних сукнях з чотками; вони одного разу після проповіді підступили до нього і цілих дві години торочили про релігійне виховання солдатів, поки він не посатанів і не сказав: - Пробачте, мої пані, але мене чекає пан капітан з партією «фербля».