Слава ЗСУ!

- Отже, єлей ми вже придбали, - урочисто сказав Швейк, повернувшись від фірми «Поляк», - конопляна олія номер три, перший сорт, можемо тепер вимастити нею хоч цілий батальйон. Це солідна фірма. Продає також оліфу, лаки і пензлі. Нам ще потрібний дзвіночок.

- А навіщо ж він здався, Швейку?

- Треба, пане фельдкурате, по дорозі дзвонити, щоб, коли будемо йти з Господом Богом і з тією конопляною олією но мер три, люди перед нами шапки знімали. Це так завжди робиться, і вже багато людей, які до цієї церемонії зовсім не були причетні, сиділи в криміналах, бо шапок не поскидали. На Жижкові одного разу парафіяльний священик відлупцював сліпого, який теж при такій церемонії не зняв капелюха, а до того ж бідолаху ще й посадили, бо в суді йому довели, ніби він не глухонімий, а тільки сліпий, отже, значить, чув дзенькання дзвіночка і своєю поведінкою подавав поганий приклад, хоч це і було вночі. Це так, як на свято тіла Господнього1.

____________________

1Обрядове релігійне свято у католиків.

В інший день люди на нас навіть не звернули б уваги, а тепер будуть перед нами шапки знімати; отже, якщо, пане фельдкурате, не маєте нічого проти, я миттю принесу дзвіночок.

Діставши дозвіл, Швейк за півгодини приніс дзвіночок.

- Це з воріт заїзду «У Кржижків», - сказав він, - коштує мені п’ять хвилин страху, і до того ж довелося довго чекати, бо весь час швендяли люди.

- Я йду до кав’ярні, Швейку. Якщо хто прийде, хай почекає.

Десь за годину з’явився сивий підстаркуватий добродій. Тримався він прямо і дивився суворо.

Від усієї його постаті віяло злобою і рішучістю. Дивився так, немовби доля послала його знищити цілу нашу планету, щоб і слід її загубився у безконечному просторі.

Панисько говорив грубим, сухим і суворим тоном:

- Він дома? Пішов, кажете, до якоїсь кав’ярні? Сказав почекати? Добре. Чекатиму хоч до ранку. На кав’ярню гроші є, а борги платити нема чим. Священик! Тьфу, до біса! - І він сплюнув у кухні на підлогу.

- Не напльовуйте нам тут, пане, - відізвався Швейк, дивлячись з цікавістю на незнайомця.

- А я ще раз плюну, бачите, ось так, - вперто сказав суворий добродій, плюючи на підлогу вдруге. - Як йому не сором! Військовий священик. Ганьба!

- Якщо ви освічена людина, - перестеріг його Швейк, - відучіться плювати в чужій квартирі. Чи, може, ви думаєте, що коли вибухла світова війна, то вам уже все дозволено? Поводьтеся пристойно, а не як якийсь голодранець. Ви повинні бути чемним, говорити ввічливо і не хуліганити, ви, пришелепуватий цивіляко!

Суворий відвідувач встав з крісла і, тремтячи від хвилювання, загорлав:

- Ви що собі дозволяєте? Ви смієте казати, що я невихована людина? То хто я, по вашому, хто? Кажіть!…

- Ви старий засранець, от хто ви! - випалив Швейк, дивлячись йому в очі. - Плюєте на підлогу, так, наче ви в трамваї, поїзді або десь в ресторані. Я завжди дивувався, чому там усюди висять написи, що на підлогу плювати забороняється. А тепер бачу: це через вас. Вас, мабуть, вже всюди добре знають.

Суворий незнайомець аж в обличчі змінився, і на адресу Швейка і фельдкурата посипався град добірної лайки.

- Ви вже виговорилися? - спокійно спитав Швейк, коли пролунали останні образи: «Ви розбійники, ви обидва падлюки, - який пан, такий крам». - Може, ще щось маєте додати, поки не злетіли зі сходів?

Але суворий добродій так вже вичерпався, що на язик йому не спадала жодна соковита лайка. І він замовк. Швейк вирішив, що марно чекати якихось доповнень, а тому відчинив двері, поставив суворого пана обличчям до виходу, і такого удару не посоромився б навіть найкращий гравець футбольної команди міжнародного класу.

А за суворим паниськом покотився по сходах Швейків голос:

- Вдруге, коли виберетеся в гості до порядних людей, поводьтеся пристойно.

Суворий добродій, чекаючи на фельдкурата, довго ходив попідвіконню. Швейк відчинив вікно і стежив за ним.

Нарешті, гість дочекався фельдкурата, який привів його у кімнату і посадив навпроти себе на стілець.

Швейк мовчки приніс плювальницю і поставив її перед гостем.

- А це, Швейку, нащо?

- Мельдую послушно, пане фельдкурате, що з цим ось добродієм вже була тут невеличка неприємність через плювання на підлогу.

- Залиште нас, Швейку, ми щось маємо наодинці залагодити.

Швейк козирнув.

- Мельдую послушно, пане фельдкурате, я вас залишаю, - і пішов на кухню, а в кімнаті розпочалася дуже цікава розмова.

- Ви, якщо не помиляюся, прийшли за грішми по тому векселю? - спитав фельдкурат свого гостя.

- Так. І надіюся…