Слава ЗСУ!

Він підсунув фельдкуратові під ніс свою записну книжечку.

- Бачите: фельдкурат Матіаш помер в ізоляційній лікарні в Брні тиждень тому. Тепер мені хоч волосся рви. Не повернув мені 1800 крон і йде в холерний барак мастити єлеєм людину, з якою його нічого не зв’язувало і яка йому ні на хрін не була потрібна.

- Це був його обов’язок, милий пане, - сказав фельдкурат. - Я завтра також іду з єлеєпомазанням. - І теж до холерного бараку, - докинув Швейк, - можете піти з нами, і побачите, що значить жертвувати собою.

- Пане фельдкурате, - сказав упертюх, - вірте, що я в жахливому становищі. Невже ж війна тільки для того, щоб спровадити зі світу всіх моїх боржників?

- Коли вас призовуть в армію і ви підете на фронт, - знову зауважив Швейк, - ми обидва з паном фельдкуратом відправимо службу, щоб цар наш небесний зглянувся і перша ж граната вас ласкаво розірвала.

- Пане, це серйозна справа, - сказала гідра до фельдкурата. - Прошу, хай ваш слуга не пхає свого носа до наших справ. Я хочу їх, нарешті, скінчити.

- Дозвольте, пане фельдкурате, - відізвався Швейк. - Я вас прошу дійсно наказати мені не втручатися у ваші справи, бо інакше я боронитиму ваші інтереси, як личить і як слід порядному воякові. Цей пан має рацію, коли хоче звідсіля вийти сам. Крім того, я не люблю непотрібних бешкетів. Я людина товариська.

- Швейку, мені вже від нього нудно, - сказав фельдкурат, немовби не помічаючи присутності гостя, - я думав, цей добродій оповідатиме нам якісь анекдоти, а він домагається, аби я заборонив вам втручатися до нашої розмови, хоч вам вже довелося з ним двічі вовтузитись. В такий вечір, перед таким відповідальним актом, коли мені годилося б звернути всі свої почуття до Бога, він турбує мене якоюсь ідіотською історією про мізерні 1200 крон, відвертає мене від іспиту совісті, від Бога і хоче ще раз почути від мене, що я йому зараз нічого не дам. Не хочу з ним далі говорити. Не хочу псувати цього святкового вечора. Скажіть йому, Швейку, самі: «Пан фельдкурат вам нічого не дасть».

Швейк виконав наказ, прогаркавши це гостеві на вухо.

Однак впертий гість і не ворухнувся.

- Швейку, - заохочував фельдкурат, - спитайте його, чи довго він ще думає тут ґав ловити.

- Не відступлюся звідсіля, поки не заплатите, - вперто відповіла гідра.

Фельдкурат підвівся, підійшов до вікна і сказав:

- В такому разі, Швейку, я передаю його у ваші руки. Робіть з ним, що хочете.

- Ходімо, пане, - сказав Швейк, вхопивши небажаного гостя за плече, - «хто хоче по пиці, дістане тричі». - І він повторив свій маневр швидко і елеґантно, а тим часом фельдкурат вистукував по шибці похоронний марш.

Вечір, присвячений роздумуванням, мав різні фази.

Фельдкурат так побожно і гаряче прагнув наблизитися до Бога, що о дванадцятій годині ночі з його квартири ще лунала пісня:

Гей, як ми марширували, Всі дівчата заридали…

І бравий вояка Швейк співав разом із ним.

* * *

Єлеєпомазання у військовому лазареті бажали прийняти двоє людей. Старий майор і банківський службовець - офіцер запасу. Обидва в Карпатах дістали кулі в живіт і тепер лежали поруч. Офіцер запасу вважав своїм обов’язком прийняти святі таїнства для умираючих, бо і його начальник теж прагнув цього. На його думку, було б порушенням субординації відмовитися від них. Побожний майор робив це з хитрощів, думаючи, що молитва уповання може оздоровити хворого.

Однак обидва померли саме в ніч перед єлеєпомазанням, і коли вранці прийшли фельдкурат із Швейком, вони вже лежали під простирадлами з почорнілими обличчями, як усі, хто вмирає від ядухи.

- Ми з такою помпою сюди їхали, пане фельдкурате, а вони нам усе попсували, - злостився Швейк, коли в канцелярії їх повідомили, що обидва хворі вже нічого не потребують. І, дійсно, вони їхали з помпою: сидячи в дрожці, Швейк дзвонив, а фельдкурат тримав у руці пляшечку з олією, загорнену в серветку, і тією ж олією з серйозним обличчям благословляв перехожих, які знімали капелюхи.

Щоправда, їх було небагато, хоча Швейк своїм дзвоником намагався здійняти неабиякий гармидер.

За дрожками бігло кілька хлоп’яток. Один із них причепився ззаду дрожки, а його друзі в один голос кричали: «За возом, за возом!»

Швейк піддзвонював їм, а візник періщив бичем позад себе. На Волічковій вулиці якась двірничка, член конґреґації Діви Марії, галопом наздогнала дрожки, на льоту впіймала благословення, перехрестилася, а потім сплюнула:

- Скачуть з тим Господом Богом, як ті чорти. Так, чого доброго, і сухоти дістанеш, - і повернулася на своє старе місце.