Слава ЗСУ!

Та, зрештою, ви ж зовсім ні в чому не винні, ви ж нікого не кликали, а якщо вона втекла, то зробила це на власну руку.

Побачите, така телеграма стане в пригоді. А якщо перепаде пара ляпанців…

- Він дуже інтеліґентний, - перебив його надпоручник Лукаш, - я його добре знаю. Він торговець, продає гуртом хміль. З ним обов’язково треба поговорити. Пошлю телеграму.

Надіслана телеграма була лаконічна, чисто ділова:

«Теперішня адреса вашої дружини така…» Далі була адреса квартири надпоручника Лукаша. І ось одного дня пані Кеті була дуже неприємно здивована, коли у двері ввалився сам торговець хмелем. Він справляв враження дуже розсудливого і дбайливого чоловіка, навіть і тоді, коли пані Кеті, не втративши в цю хвилину рівноваги, знайомила обох панів: «Мій чоловік - пан надпоручник Лукаш». - Нічого кращого їй не спало на думку.

- Сідайте, будь ласка, пане Вендлере, - чемно попрохав надпоручник Лукаш, витягаючи з кишені портсигар з цигарками. - Не бажаєте? Інтеліґентний торговець хмелем чемно взяв цигарку і, випускаючи з рота дим, сказав розважливо:

- Ви скоро поїдете на фронт, пане надпоручнику?

- Я вже просив, щоб мене перевели до дев’яносто першого полку в Будейовіцах. Туди, мабуть, і поїду, як тільки скінчу навчання з волонтерами. Нам потрібно дуже багато офіцерів, а тим часом маємо сумну картину: молоді люди, хоч і мають право бути волонтерами, не хочуть з нього користатися. Кожний воліє залишитися звичайним піхотинцем і аж ніяк не прагне стати кадетом.

- Війна дуже пошкодила торгівлі хмелем. Але я думаю, вона триватиме недовго, - зауважив торговець, поглядаючи то на свою жінку, то на надпоручника.

- Наша ситуація на фронтах дуже добра, - сказав надпоручник. - Сьогодні вже ніхто не сумнівається, що війну виграють армії центральних держав. Франція, Англія і Росія надто вже слабкі, куди їм рівнятися з австро-турецько-німецьким гранітом. Правда, ми потерпіли незначні поразки на деяких фронтах. Але як тільки прорвемо російський фронт між Карпатським хребтом і середнім Дунайцем, то нема жодного сумніву, що це означатиме кінець війни. Французам також найближчим часом загрожує втрата усієї Східної Франції і вторгнення німецької армії у Париж. Це абсолютно певно. Крім того, наші маневри в Сербії відбуваються дуже успішно, і, до речі, відхід наших військ, власне, не відступ, а перегрупування, хоч дехто пояснює це зовсім інакше, ніж цього вимагає витримана холоднокровність під час війни. Вже незабаром побачимо, що наші заздалегідь передбачені маневри на Південному фронті дадуть хороші наслідки. Погляньте, будь ласка…

Надпоручник Лукаш ніжно взяв торговця хмелем під руку, підвів до карти воєнних дій на стіні і, показуючи окремі точки, почав пояснювати:

- Східні Бескиди - це наша найкраща точка опору. Як бачите, на карпатських відтинках фронту ми маємо міцну базу. Сильний удар по цій лінії - і зупинимося аж у Москві. Війна скінчиться швидше, ніж сподіваємося.

- А що Туреччина? - запитав торговець хмелем, думаючи при цьому, з якого б кінця почати, щоб добратися до суті справи, заради якої приїхав.

- Турки тримаються добре, - відповів надпоручник і знову підвів його до столу. - Голова турецького парламенту Галі Бей і Алі Бей приїхали до Відня. Головним полководцем Дарданелльської армії призначено маршала Лімана фон Зандерса. Гольц-паша приїхав з Царгороду до Берліна, а наш цісар нагородив орденом Енвер-пашу, віце-адмірала Уседом-пашу і генерала Джевад-пашу*. Порівняно багато нагород за такий короткий час.

Хвилину всі сиділи мовчки, дивлячись один на одного, нарешті, надпоручник вирішив, що настала слушна хвилина розрядити неприємну ситуацію словами:

- Коли ж ви приїхали, пане Вендлере?

- Сьогодні вранці.

- Я дуже радий, що ви мене знайшли і застали вдома, бо після обіду я завжди іду до казарми, там у мене нічна служба. Моє помешкання, власне, день і ніч порожнє, і тому я міг запропонувати вельмишановній пані гостинність, поки вона в Празі. Тут її ніхто не турбує. Для старих знайомих…

Торговець хмелем кашлянув.

- Кеті дуже дивна жінка, пане надпоручнику. Прийміть мою найсердечнішу подяку за все, що ви для неї зробили. Отак, зненацька заманеться їй їхати до Праги, мовляв, лікувати невроз. Я їжджу в торговельних справах, повертаюся додому, а хата порожня, за Кеті і слід прохолов.

Намагаючись надати своєму обличчю найщирішого виразу, він погрозив їй пальцем і, вимушено усміхаючись, спитав:

- Ти, певно, гадала, що коли я подорожую, то й ти можеш також подорожувати. Ти, звичайно, не подумала…

Надпоручник Лукаш, побачивши, що напрям розмови завертає в небажаний бік, знову підвів інтеліґентного торговця хмелем до карти воєнних дій і, показуючи підкреслені місця, сказав: