знайди книгу для душі...
- Я забув звернути вашу увагу на одну дуже цікаву обставину; подивіться на цю велику, звернену на південний захід дугу, де група гір творить передмостове укріплення. Сюди спрямований наступ союзників. Перерізавши цю дорогу, яка з’єднує передмостове укріплення з головною оборонною лінією ворога, ми тим самим порушимо його зв’язок між правим крилом і північною армією на Віслі. Вам тепер ясно?
Торговець відповів, що тепер він дуже добре розуміє, але, як людина тактовна, одразу ж схаменувся, аби бодай хтось не сприйняв його слів як натяк, і, повертаючись на своє місце, сказав:
- Через цю війну наш хміль втратив збут за кордоном. Для хмелю втрачені на сьогодні не тільки Франція, Англія, Росія, але й Балкани. Поки що вивозимо цей товар до Італії, та боюсь, що Італія теж замотається до цієї халазії. Але знаєте, коли виграємо, ціни на товар диктувати будемо ми.
- Італія строго нейтральна, - утішав його надпоручник. - Це значить…
- Так чому ж вона не признається одверто, що її в’яже Троїстий союз з Австро-Угорщиною і Німеччиною? - вибухнув зопалу торговець хмелем, немов на нього приском сипнули, бо йому відразу все вдарило в голову: і хміль, і жінка, і війна. - Я чекав, що Італія піде проти Франції і Сербії. В такому разі давно був би вже війні кінець. В мене хміль гниє на складах, внутрішній торговий оборот поганий, вивіз дорівнює нулю, а Італія дотримується нейтралітету. Нащо ж тоді Італія ще в 1912 році відновлювала Троїстий союз? Де той італійський міністр закордонних справ маркіз ді Сан Джуліано? Що робить цей пан? Спить чи що? Ви знаєте, який у мене до війни був річний оборот і який він сьогодні? Не думайте, що я не слідкую за подіями, - продовжував він, витріщившись, як дідько, на надпоручника. Той спокійно пускав кільця цигаркового диму, а пані Кеті з великою цікавістю спостерігала, як вони, наздоганяючи одне одного, розбивалися. - Чому німці відступили до кордонів, коли були вже під Парижем? Чому знову йдуть запеклі артилерійські бої між Маасом і Мозелем*? А ви знаєте, що в Комбр-а-Вевр*, біля Марша згоріли три броварні, куди я щороку надсилав понад 500 тюків хмелю? У Вогезах Гартмансвейлерська броварня* теж дотла згоріла, а величезну пивоварню в Ніде расбаху біля Мільгаузена* зрівняли з землею. А це все втрата 1200 тюків хмелю для моєї фірми на рік. Шість разів йшли запеклі бої між німцями і бельгійцями за броварню в Кльостергеку*. Це знову втрата 350 тюків хмелю на рік.
Від хвилювання торговець не міг далі говорити. Він підвівся, підійшов до жінки і сказав:
- Кеті, ти зараз же поїдеш зі мною додому. Збирайся.
- Мене всі ці події так хвилюють, - сказав він за хвилину вибачливим тоном, - а колись я був зовсім спокійний.
Коли його дружина вийшла одягнутися, він тихо сказав надпоручникові:
- Вона такі коники викидає не вперше. Минулого року втекла з одним позаштатним учителем, і я знайшов їх аж у Загребі. При тій нагоді я уклав з міським загребським броваром угоду на 600 тюків хмелю. Що й казати. Південь завжди був криницею з золотим дном. Наш хміль йшов аж до Царгорода. Сьогодні ми напівзнищені. Якщо влада обмежить варіння пива, то це нас остаточно доконає. І, запалюючи запропоновану цигарку, в розпачі сказав:
- Одна лише Варшава брала у нас 2370 тюків хмелю, а найбільше августіянська броварня. Представник її щороку гостював у мене. Хоч з мосту та в воду! Добре, хоч дітей не маю!
Цей логічний висновок відносно щорічних відвідин представника августіянської броварні у Варшаві викликав у поручника делікатний усміх. Торговець хмелем помітив це і тому продовжував далі:
- Угорські броварні в Шопроні і в Великій Каніжі купували у моєї фірми щорічно в середньому 1000 тюків хмелю для своїх експортних ґатунків пива, які вивозили аж до Александрії. Нині, через блокаду, не хочуть робити ніяких замовлень. Я їм віддаю хміль на 30 відсотків дешевше, а вони досі не купили й жодного тюка. Застій, упадок, біда, а ще до цього і домашній клопіт.
Торговець хмелем замовк. Мовчанку порушила пані Кеті, вже готова у дорогу:
- А як буде з моїми валізами?
- Я пришлю по них, Кеті, - вдоволено сказав торговець хмелем, радіючи, що все скінчилося без скандалу і обурливих сцен. - Якщо маєш охоту зробити ще якісь закупи, то нам час вже вирушати. Поїзд відходить двадцять по другій.
Обоє по-дружньому розпрощалися з надпоручником.
Торговець хмелем, радий, що ця історія вже скінчилася, виходячи з передпокою, сказав надпоручникові: - Якщо вас, не дай Бог, на війні поранить, приїжджайте до нас відпочити. Будемо піклуватися коло вас якнайсумлінніше.
Повернувшись до спальні, де пані Кеті одягалася у дорогу, надпоручник знайшов на умивальнику 400 крон і записку: