Слава ЗСУ!

- Христа ради, Швейку, дайте мені спокій з вашими розповідями.

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, все, що я вам зараз розкажу, чистісінька правда. Вибрався його дід у мандри…

- Швейку, - розлютився надпоручник, - я ще раз наказую вам нічого мені не розповідати! Я не хочу більше нічого слухати. Стривайте-но, приїдемо до Будейовіц, і я з вами порахуюся. Я накажу вас заарештувати! Вам це відомо?

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, ні, невідомо, - лагідно сказав Швейк. - Ви мені про це ще не згадували.

У надпоручника мимохіть заклацали зуби, він зітхнув, витягнув з шинелі «Богемію» і почав читати відомості про великі фронтові перемоги та про дії німецького підводного човна «Е» у Середземному морі. Але коли він дійшов до повідомлення про новий німецький винахід - висаджувати міста у повітря за допомогою спеціальних бомб, які, скинуті з літака, вибухають тричі підряд, він почув голос Швейка, що звернувся до лисого пана:

- Пробачте, шановний пане, чи не будете ви часом пан Пуркрабек, представник банку «Славія»*?

Коли голомозий не відповів, Швейк заговорив до надпоручника:

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, я читав якось у газеті, що нормальна людина повинна мати на голові в середньому від шістдесяти до сімдесяти тисяч волосків, а у брюнетів звичайно волосся буває рідше, як це видно з багатьох прикладів. - І він немилосердно повів далі: - А один студент медик в кав’ярні «У Шпірків» також говорив раз, нібито причиною випадання волосся є нервовий струс у людини під час перших шести тижнів по народженню.

Тут сталося щось жахливе. Голомозий пан кинувся на Швейка і, заверещавши: «Marsch heraus, Sie Schweinkerl»1, виштовхав його коліном у коридор, потім повернувся в купе і зробив невеличкий сюрприз надпоручникові, відрекомендувавши себе.

____________________

1Геть звідсіля, свиното! (нім.).

Швейк трохи помилився. Голомозе створіння було не паном Пуркрабеком, представником банку «Славія», а всього-на-всього генерал-майором фон Шварцбурґом.

Генерал-майор у цивільному одязі саме виконував інспекційну поїздку по гарнізонах і зараз збирався налетіти на Будейовіце.

Це був найстрашніший інспекційний генерал з усіх, що будь-коли існували на світі. Виявивши якісь непорядки, він провадив з начальниками гарнізонів таку розмову:

- Маєте револьвер?

- Маю.

- Добре. На вашому місці я б, напевно, вже знав, що з ним робити, бо те, що я тут бачу, це не гарнізон, а свиняче стадо. І дійсно, після його інспекційної подорожі то тут, то там хтось завжди стрілявся, і генерал-майор фон Шварцбурґ сприймав це з задоволенням.

- Так і повинно бути. Оце справжній солдат!

Скидалося на те, що він узагалі не любив, щоб після його інспекції будь-хто залишався в живих. У нього була манія переводити офіцерів на найбільш неприємні місця. Щось не так, яка-небудь дрібничка - і офіцер вже прощався зі своїм гарнізоном і їхав на Чорногорський кордон або до якогось зухвалого гарнізону, який вщент спився в брудному закутку Галичини.

- Пане надпоручнику, - спитав генерал-майор, - в якому кадетському корпусі ви вчилися?

- В Празькому.

- Отже, ви вчилися у кадетському корпусі і навіть не знаєте, що офіцер відповідає за свого підлеглого? Дуже гарно. По-друге, ви розмовляєте зі своїм денщиком, немов з якимось сердечним другом. Дозволяєте говорити, хоч його не питають. Це ще краще. І нарешті, ви дозволяєте йому ображати ваше начальство, а це вже найгарніша справа. З цього всього я зроблю деякі висновки. Ваше прізвище, пане надпоручнику?

- Лукаш.

- А в якому полку служите?

- Я був…

- Дякую, ми зараз говоримо не про те, де ви були. Я хочу знати, де ви тепер.

- В 91-му піхотному полку, пане генерал-майоре. Мене перевели.

- Вас перевели. Значить, зробили дуже добре. Вам не зашкодить якнайшвидше разом з 91-м піхотним полком подивитися, як виглядає фронт.

- Це вже вирішено, пане генерал майоре.

Тепер генерал-майор почав розводитися про те, що в останні роки, як він помітив, офіцери розмовляють зі своїми підлеглими у фамільярному тоні, і він в цьому вбачає небезпечне поширення деяких демократичних принципів. Солдата треба тримати в страху. Він мусить тремтіти перед своїми начальниками, боятися їх. Офіцери повинні тримати рядових на відстані десяти кроків від себе і не дозволяти солдатам думати самостійно або навіть взагалі думати. В цьому полягає трагічна помилка останніх років. Раніше солдати боялися офіцерів, як вогню, а сьогодні…

Генерал-майор безнадійно махнув рукою:

- Теперішні офіцери здебільшого панькаються з солдатами. Ось що я хотів сказати.