Слава ЗСУ!

Вахмістр і увесь персонал поста багатомовно переглянулися.

- Ці ваші кола справляють таке враження, що ви попросту волочитеся по околиці. Ви довго сиділи в Таборі на вокзалі?

- До відходу останнього поїзда до Будейовіц.

- А що ви там робили?

- Розмовляв з вояками.

Новий, дуже багатомовний погляд жандармського вахмістра на жандармів.

- А про що ви, наприклад, з ними розмовляли і про що питали?

- Я їх питав, з якого вони полку і куди їдуть.

- Чудово. А ви їх часом не питали, скільки чоловік має, наприклад, полк і як він ділиться?

- Ні, не питав, бо це вже давно знаю напам’ять.

- Отже, ви прекрасно обізнані з організацією нашого війська?

- Безперечно, пане вахмістре.

Тріумфально глянувши на своїх жандармів, вахмістр викинув останнього козиря:

- Вмієте говорити по-російськи?

- Не вмію.

Тут вахмістр кивнув сержантові, і коли обидва вийшли до сусідньої кімнати, вахмістр, окрилений своєю перемогою і впевнений у своїй правоті, заявив, потираючи руки:

- Ви чули? Не вміє по-російськи. Це бита голова. В усьому признався, а в найголовнішому - ні. Завтра доставимо його у Пісек, до пана старости. Криміналістика - це вміння бути привітним і хитрим. Ви бачили, як я його втопив у повені питань? І хто б на нього міг подумати? Такий пришелепуватий і придуркуватий вигляд! Але до таких людей треба заходити з-під лісу. Тим часом замкніть його кудись, а я піду писати протокол. І ще того ж самого дня від полудня до вечора жандармський вахмістр, мило посміхаючись, прів над протоколом, кожне речення якого було приперчене словами: spionageverdachtig l.

Що далі вахмістр Фляндерка заглиблювався у свою казенну вензловату німацьку писанину, то яснішою видавалася йому дана ситуація. А коли він закінчив свій рапорт, завершив словами: «So melde ich gehorsam, wird der feindliche Of? zier heutigen Tages, nach Bezirksgendarmeriekommando Pisek, uberliefert»2, - задоволено посміхнувся і гукнув жандармського сержанта:

- Ви дали цьому ворожому офіцерові їсти?

- Згідно з вашим наказом, пане вахмістре, ми даємо їжу лише тим, кого затримали і допитали до дванадцятої години.

____________________

1 Запідозрений у шпіонажі (нім.).

2Отже, покірно доповідаю, що сьогодні ворожого офіцера доставимо до окружної жандармської команди в Пісеку (нім.).

- Тут такий виняток! - поважно зазначив вахмістр. - Це, очевидно, старший офіцер, певно, зі штабу. Адже ясно, росіяни для шпіонажу не закинуть сюди будь-якого єфрейтора. Пошліть за обідом для нього у корчму «На Коцурку». Якщо там вже нічого нема, хай щось приготують. Нехай ще зварять чай з ромом і все це пришлють сюди. Але не кажіть для кого. Взагалі, нікому нічичирк, що тут у нас за пташка. Це військова таємниця. А що він зараз робить?

- Попросив трохи тютюну і сидить у вартівні з таким задоволеним виглядом, немов у себе вдома. «У вас тут, - каже, - тепленько. А грубка не димить? Мені у вас дуже подобається. А якби грубка диміла, треба вичистити комин. Але тільки після полудня, ні в якому разі не тоді, коли сонце стоїть над комином».

- Погляньте, лишень, що за рафінована гра з його боку, - з щирим захопленням сказав вахмістр. - Вдає, немовби він ні до чого не причетний. А таки добре знає, що його розстріляють. Таку людину треба поважати, хоч вона і наш ворог. Адже йде на певну смерть. Не знаю, чи ми були б здатні на таке. Можливо, ми захиталися б, зламались. А він спокійно сидить і говорить: «Тепленько тут у вас, і грубка не димить». Це вже, пане сержанте, характер. Така людина мусить мати залізні нерви, самовідречення, впертість і ентузіазм. Коли б і в Австрії були такі патріоти… Але краще про це не говорити. І у нас бувають такі ентузіасти. Ви читали у «Народній політиці» про оберлейтенанта артилерії Берґера? Він виліз на високу сосну і влаштував собі на гіллі спостережний пункт. А коли наші відступили, він вже не міг злізти, бо інакше потрапив би у полон. Тому чекав, аж поки наші знову не прогнали ворога. І тривало це цілих чотирнадцять днів. Усі чотирнадцять днів він сидів на верхівці дерева і, щоб не вмерти з голоду, обгриз геть усе верхів’я - їв гілки і глицю. А коли наші прийшли, він так ослаб, що вже не міг втриматися на дереві, впав униз і вбився.

По смерті його відзначили золотою медаллю за хоробрість. І вахмістр поважно додав:

- Самопожертва, пане сержанте, це - геройство! Бачите, як ми знову заговорилися. Біжіть же замовити обід, а того тим часом пришліть до мене.

Сержант привів Швейка. Вахмістр, рухом руки попросивши його сісти, по-дружньому почав випитувати, чи має він батьків.