Слава ЗСУ!

- Треба було тому фельдкуратові сказати «панське» слово, - подумав Швейк і заснув. У сні бачив, як ґраната вдарила в лейтенанта Дуба, а він сповитий димом і вогнем піднімається до неба, немов пророк Ілія на полум’яній колісниці. При небесній брамі метушня і натовп душ, повбираних в найрізніші мундири, а душа лейтенанта Дуба пробивається крізь ту метушню і кричить на вояків:

- Пустіть мене! Що це за порядки?! Як стоїте? Ви мене ще не знаєте! Я згинув за Австрію і маю право розмовляти з Паном Богом перший.

Надійшов святий Петро і став втихомирювати душу лейтенанта Дуба:

- Стій, стій! По черзі! Тут кожний рівний!

Але душа Дуба закричала:

- Я впав за найяснішого пана, я маю право стати відразу до рапорту перед Богом. Прошу мене замельдувати і багато не говорити. Випрошую собі… Ви мене ще не знаєте, але не раджу вам, щоб ви мене пізнали… В тій хвилі відізвався позад юрби якийсь величний голос:

- Хто там так горлає? Ага! То лейтенант Дуб? Лейтенанте Дубе, заспокійся! Ми з тобою зараз поговоримо. За що ти, лейтенанте Дубе, переслідував хороброго вояку Швейка? Га? За що ти на нього робив доноси? За що ти йому огірчував життя?

Душа Дуба тряслася, мов у пропасниці. Не відповідала ні одним словом, тільки тихенько йойкала:

- Йой, йой, йой, пустіть мене до рапорту, пустіть мене до рапорту!…

- До пекла! - відізвався знов маєстатичний голос…

В тій хвилі Швейк пробудився і сказав:

- Що за дурний сон. Тьфу, тьфу, тьфу!

Уже світало. Швейк сягнув рукою до кишені, шукаючи люльки. Пригадав собі знов, що люльку чейже згубив. Дрижав від холоду на всьому тілі, отже миттю зірвався на рівні ноги, щоби розігрітися. Всі довкруги ще спали, тільки вартівники вешталися поміж соснами. Швейк вийшов з лісу. Перед ним стояв вояк з його чоти. Почувши за собою кроки, вояк налякався і націлився до Швейка з крісом:

- Гальт! Вер да?

- Не кричи, дурню! Не бачиш, що це я? Виходжу на стежу. Ох, ти офермо рекрутська!

- Ах, то ви, Швейку? - сказав вартовий, опускаючи кріс. - Не знаєте ви, чи сьогодні буде кава? А кухня наша є, чи пропала?

- Цього не знаю, - пробурмотів Швейк. - Про це найкраще спитати кухаря, а не мене. Ще такими дурними справами стану забивати собі голову?!… Зрештою, сьогодні розігріють нас москалі і без кави…

- А польовий клич знаєте? - спитав ще вояк Швейка.

- Знаю, - сказав Швейк, - «загублена люлька».

Вже досвіта загриміла російська артилерія, але так нагально, начеб мала аж забагато муніції і не знала що з нею почати. Найгустіше обсипав ворог околицю двірця, де Швейк шукав якраз своєї загубленої люльки. Правдоподібно неприятель запримітив на двірці Швейка, бо став гатити густо шрапнелями. За хвилю заклекотів ще ворожий скоростріл, що також взяв за ціль залізничий двірець. Швейк вважав за відповідне скритися за муром спаленого станційного будинку. Скулившись під муром, став пригадувати собі як сюди були зайшли, а куди втікали. А коли гармати і скоростріл затихли, пішов у відповідний напрям.

Знайшов якраз ту яму від ґранати, що розторощила четверту чоту лейтенанта Дуба. Став довкруги тієї ями кружляти.

- Ну, довкола цієї ями можна кружляти навіть до судного дня і нічого не відшукати, - подумав спочатку Швейк, тратячи надію віднайти свою люльку. Обійшов яму раз, обійшов другий і нагло радість засяяла на його обличчі.

У вогкій траві лежала його люлька, його власна, кохана люлечка, а на ній мерехтіли краплі роси, мов сльози жалю по втраті свого пана. Швейк зігнувся, щоби підняти люльку з трави, але в тій хвилі ворожий скоростріл почав наново сипати кулі просто під ноги Швейка. Швейк миттю підносить люльку з землі і ще скоріше втікає знов під мур двірця, шукаючи там захисту. Тут вийняв з торбини пачку тютюну, набив люльку і хотів вже закурити, але враз помітив, що цибух люльки надбитий, а також бракує кінця мундштука. Аж тепер зрозумів, що тут сталося. В хвилі, як піднімав з землі люльку, почув був, що вона начеб хотіла вирватися йому з рук. В тій хвилі вдарила була в люльку куля зі скоростріла і так її покалічила.

Швейк висунув руку з поза муру і погрожуючи російському фронтові, сказав з погордою:

- Ох, ви голодранці! Такі з вас вояки? Псувати мені люльку, то у вас називається геройство?!

Відповіді на це питання не отримав. Ґранати і шрапнелі знов стали обсипати двірець. Тільки хвилями двірець був безпечний, коли російська артилерія переносила вогонь на австрійську артилерію, яка стояла за лісом.

За румовищем спаленого маґазину сидів Швейк і цмокав в губах люльку, притримуючи її в зубах за відламок мундштука. Рівночасно на догаряючій платві варив собі каву. Був дуже веселий, задоволений з того, що віднайшов бодай побиту свою люльку. Зарослий, як дід, і замурзаний, мов коминяр, став пити заварену чорну каву, а напившись, витягнувся вигідно на сонці і почав навіть підспівувати пісеньку: