Слава ЗСУ!

У міжчасі приїхала з села кухня з хлібом і фасунком. В окопах загомоніло. Де-не-де розведено в них ватри. Другий робочий відділ став швидко направляти ушкоджені ґранатами власні окопи. Вояки наситилися і були вдоволені. Багацько з них повилазили наверх і приглядалися роботі грабарів і санітарів, що зносили ранених, а вбитих стягали до могил, розбираючи їх перед засипанням до нага. Забитих москалів були цілі купи. Ноші під ними аж тріщали.

З протилежної сторони повилазили наверх також москалі. Споглядали зі смутком на купи своїх мертвих товаришів, а також цікаво приглядалися «австріякам», яких бажали кілька годин перед тим вимордувати.

Стягання і хоронення померлих протяглося доволі довго. Австрійські вояки повлазили знов до окопів і стали патякати про всяку всячину.

- Оберлейтенант зажадав, щоб нас змінили, - сказав Швейк. - Вночі, здається, відійдемо назад.

- Коли б нас хотіли змінити, - сказав капрал Ратіна, - то не присилали б нам менажі…

Не докінчив говорити, бо над окопами дався чути якийсь гармидер і крики, а відтак голос оберлейтенанта Лукаша. До землянки влетів якийсь вояк і шепнув:

- Є завішення зброї, тому наші пани з’явилися. Інакше був би їх ніхто сюди і волами не затягнув. Маємо, хлопці, відвідини. Прибули до нас: полковник, якісь чужі старшини, лікарі і ґенерал.

По окопах дійсно ходив ґенеральний лікар, доктор Вітровський, той самий, що вночі прислав два мішки кльозетного паперу. Він був завжди тієї думки, що холера, тиф і червінка вибухають на фронті тільки тому, що вояки не вживають відповідного кльозетного паперу.

Тепер пан начальний лікар ходив від лятрини до лятрини і перевіряв, чи його наказ сповнений.

- Так, мої панове, - говорив лікар. - Пошесні недуги можна успішно поборювати тільки вживанням кльозетного паперу. Можна сказати, що на війні кльозетний папір - це така сама важна зброя, як кріс чи гармата. Так, мої панове…

Виголошуючи такі мудрощі, пан начальний лікар саме виходив з одної лятрини, як напроти нього вийшла якась мала, але чудна процесія. Чотирьох вояків несли на покривалі якогось зовсім нагого чоловіка, що кидався з болю і стогнав несамовито.

- Що це за комедія? - гукнув лікар.

- Слухняно голошу, - сказав один вояк, - це є живий небіжчик. Здавалося, що убитий, а він живе. Вже лежав між небіжчиками і мали його присипати, а він ожив.

- Ага! - сказав пан лікар. - Це дурниця. Це тільки нервовий стрес. А хто це - наш чи москаль? - запитав лікар, нахиляючись над голим.

Але голий півнебіжчик не відповів. Глядів на все оточення витріщеними очима, роззявивши посинілі губи. Трясся на всьому тілі і діставав корчів.

- Наш чи рус? - спитав ще раз лікар.

Відповіді знов не було, а нещасний голий страшно стогнав і викривлював уста. Руки й ноги корчилися.

- Кажи, хто ти є, - кричав уже сердито лікар.

Лукашеві щеміло серце на вид нещасної людини, що товкла головою об землю і нігтями пальців дряпала болото з землі окопів.

Лікареві зробилося вже також неприємно. Він відвернувся до вояків і спитав:

- Не знаєте, хто це, наш чи москаль?…

І тепер ніхто не відповів, аж надбіг звідкись Швейк, що зачув питання лікаря і сказав з усмішкою:

- Мельдую послушно, пане ґенеральарцт, що не знаю докладно, хто це є, але знаю, що це людина. Коли людину розібрати до нага, тоді від інших людей годі її відрізнити. Годі знати, з якої держави чи краю вона походить. У Міхлі була одна кухарка Круцка, що мала раз троячки, три дівчинки, зовсім подібні одна до одної… Отже та Круцка не могла розпізнати, котру донечку вже нагодувала, тому позначала їх хімічним олівцем.

- Швейку, - прошипів з позаду Лукаш, - а щоб вам язик покрутило! Мовчіть, лотре!

Але лікар не дався вивести з рівноваги і сказав:

- Ага, ага! розуміється, розуміється. Людина є завжди людиною, тільки чому не відзивається, коли її питають? - А звертаючись до свого оточення, сказав:

- Отже ходім дальше, мої панове…

Лукашевого батальйону таки не змінили. Страждання і нудьга позиційної війни затягнулися таки добряче. На вояках, ба навіть на старшинах наростала верства бруду, а воші множилися так страшно, що важко було дати їм раду. Боротьба з ними була далеко важча, ніж боротьба з противником. З противником можна було боротися крісами, баґнетами, скорострілами, гарматами, мінами, метачами вогню і ґранатами, проти вошей уся ця зброя була просто безсила.

Одного дня Швейк помітив, що Лукаш щораз частіше чухається і шукає в білизні за вошами.

- Мельдую послушно, - сказав Швейк, - що я навіть не знав, що пан оберлейтенант також мають воші. Може б так пана оберляйтнаша намастити сірою маззю - це на воші помагає, а я маю цієї мазі цілу коробку.