Слава ЗСУ!

В юрбу, що розхапувала з одного воза консерви, замішався також Швейк і напакував собі консервами цілий наплічник.

Оберлейтенанта втратив Швейк вже давно, а Балоуна не бачив вже від ранку. Йшов собі спокійно серед людської юрби, що обштовхувала його з усіх боків і потручувала вперед. Попереду кількох піхотинців гнали стадо худоби, яку треба було якнайшвидше загнати в безпечне місце. Ціла купа волів, корів і ялівок помішалася була з відступаючою армією.

А тим часом противник натискав щораз гостріше. Націлився на мурованку і обсипав її густо шрапнелями. Нещасна худоба, що ніколи не сподівалась, що доведеться їй в такий спосіб гинути на шляху під градом пекельних стрілен, почала ґедзитися, несамовито бігти, ставати дуба і взаємно колотися рогами. Ранені тварини, мов ошалілі з болю, гнали вперед з усієї сили, втікаючи в чисте поле. На мурованці повставали справжні загати, які хвилями спиняли увесь рух. А тим часом москалі побіч шрапнелі стали посилати також ґранати. Одна ґраната тріснула по самій середині мурованки, внаслідок чого повстала велика штовханина, а в тій метушні відігралася болюча трагедія, на яку мало хто звернув навіть увагу. З величезної труби пороху і диму, що його збила ґраната, вилетіла якась велика, расова корова і стала гнати наперед себе мов скажена, задираючи догори хвіст. В цьому шаленому бігу вона натрапила край рова на маршируючого вояка і вбила йому ззаду роги в наплічник. На рогах потаскала його в поле. Вояк метався, вимахував руками і ногами і кричав:

- Гальт! Гальт! Гальт, кажу… Гальт, періста, бо шляк тебе трафить, ти стерво ошаліле!

* * *

Кінна стежа 8-го полку донських козаків посувалася обережно вперед, перевіряючи околицю. Був це чоловий відділ нової неприятельської дивізії, що мала заступити третій кавказький корпус. Широкими суголовками їхало спроквола п’ятьох козаків зі списами в руках. На краю молодого лісу вони затрималися і позлазили з коней, ведучи їх дальше за уздечки. Прапорщик йшов попереду. Раптом обернувся до своїх вояків і крикнув:

- Лажісь!

Козаки прилягли до землі, а прапорщик поліз на череві по землі до корчів, з яких долітав людський голос і мукання корови. По хвилині прапорщик вернувся і видав свому відділові накази. Козаки всіли на коней і рушили півколесом до пільної дороги, під якою був обрив. Нахилили списи до наступу і ждали на наказ. Однак і без наказу відкрили чудного якогось ворога. На пасовиську перед мурованкою паслася велика сороката корова, яку водив за шнур австрійський вояк у пошарпанім мундирі. Вояк притягнув поволі корову до корча, припняв її на повід, а відтак підліз під неї і став доїти, примовляючи:

- А бачиш? А бачиш, биню? Тільки спокою! Війна ще не такий страх! І до війни можна звикнути. Тепер будемо блукати обоє по полях, мов пустельники, а ти будеш мене кормити своїм молоком. За це ще дістанеш малу срібну медаль. Аякже! Дістанеш, дістанеш! І багацько сіна і конюшини…

Прапорщик прошептав до одного козака:

- Что ето такоє? Воєнноплєнний? Сумашедшій?

- Ваше благородіє, - сказав тихо козак, - у нєво вінтовка.

- Да! В самом дєлє, іш ти, чорт!… - сказав прапорщик, який щойно тепер спостеріг у чудного вояка перевішений через плечі кріс.

- Ну, вперйод, ребята! - сказав до своїх прапорщик.

Чотирьох козаків раптом обскочили пустельника з коровою і звернувши до нього чотири грізні списи, кричали:

- Руки ввйорх!

Вояк підніс руки вгору, а один з козаків прискочив до нього і відібрав кріс. Відтак під’їхав до нього прапорщик і спитав:

- Ти, сукін син, кто такой? Что ти здєсь дєлаєш?

Полонений розіпняв блюзу і, наставляючи груди, сказав:

- Убийте мене, бо я зрадив найяснішого пана.

- Что, у тєбя воші, братєц, - сказав один козак, думаючи, що вояк показує йому на грудях сліди, вигризені вошами.

- Ну, троґай пан в плєн, русскую кашу кушать. Ну, пашол! Пашол!

Вхопивши вояка під рам’я, помітив козак у нього на грудях три медалі і сказав до прапорщика:

- Вот сволоч! Медалі у нєво! Навєрно, харашо нашево брата калатіл!…

Дав йому по пиці, зірвав медалі і сховав до кишені.

Держачи його за рам’я, вернувся з ним назад до штабу своєї частини. Полонений звернувся до козака і сказав:

- Тієї корови не ріжте, бо вона добре доїться. Слухай, козак, кажуть, що ви буцімто наші браття, але ви, як бачу, такі браття, що то один другому випускає тельбухи. Та не держи мене так міцно, не тисни, я тобі не втечу. На Кеснерці мешкав свого часу один дротяр Фуячек, а коли раз поліцай зловив його був так само за рам’я, той дав йому в ящик.