Слава ЗСУ!

Зчервоніла вона від небачених сяйв. Аве! На колінках вона молиться гаряче, Божа Мати тоді до Бернарди рече: Аве! Без гріха тільки я народила колись - Отож хочу усім помагати я скрізь - Аве! І до мене сюди лине вірний мій люд, Помолися і ти! Спокій знайдеш ось тут! Аве! Всім народам скажи, чоловікам, жінкам, Що це тут мій ковчег і величний мій храм! Аве! А струмок той живий, що дзюрчить і пливе Скаже вам, що для вас в мене серце живе. Аве! Слава, слава тобі, ти, долинко мала, Мати Божа ось тут собі місце знайшла! Aвe! О, Маріє свята - тут печера Твоя, Ти нам рай принесла, що Тобою сія! Аве! І від першого дня в щасті й горі журбі Юрби ходять сюди поклонятись Тобі! Аве! А між тими, що йдуть, між Твоїми людьми, В дні важкі і сумні йдем до Тебе і ми!

Аве! Зглянься, Мати, на нас, перед нами іди, Там, де Божий престол, Ти веди нас туди! Аве! О, Царице небес, поможи нам усім, Так, як мати свята, рідним дітям своїм! Аве, аве, Марія!

У Туровій-Вольській було багато лятрин, і всюди в них валялися папірці з «Люрдською піснею».

Капрал Нахтіґаль з-під Кашперських гір роздобув у переляканого єврея пляшку горілки, зібрав кількох товаришів, і вони почали співати німецький текст «Люрдської пісні» без рефрену «Аве» на мотив пісні «Принц Євген».

Дорога зробилась нестерпно поганою, і передовий загін, який повинен був забезпечити нічліг для одинадцятої роти, вже поночі потрапив у лісочок біля річки. Цей лісочок мав привести їх до Лісковця.

Балоунові вперше в житті доводилося йти невідомо куди. Все: і темрява, і те, що їх послали вперед шукати квартири, здавалося йому надзвичайно таємничим; раптом у нього з’явилась підозра, що це не випадково.

- Камаради, - тихо зойкнув він, спотикаючись на стежці, що звивалась вздовж річки. - Вони принесли нас в жертву.

- Як то? - теж стиха визвірився на нього Швейк.

- Камаради, не кричіть так, - благаючим голосом просив Балоун. - В мене аж мороз поза шкірою бігає. Я відчуваю, вони нас почують і зараз же почнуть стріляти. Я це знаю. Вони нас послали вперед, щоб ми перевірили, чи немає поблизу ворога, а коли почують стрілянину, то одразу ж дізнаються, що далі йти не можна. Ми, камаради, фольпатруль1, як мене вчив капрал Терна.

____________________

1 Очевидно, замість форпатруль Балоун неправильно говорить фольпатруль.

- То йди вперед, - сказав Швейк. - Ми підемо за тобою, а ти захищай нас своїм тілом, якщо вже вродився таким велетнем. А коли тебе підстрелять, ти нас повідомиш, аби ми вчасно могли зробити «nieder». Ну й вояка ж з тебе, кулі боїться. Кожен солдат повинен з цього тільки радіти, бо кожен солдат мусить знати: чим більше куль ворог вистріляє, тим менше залишиться в нього боєприпасів. Кожен постріл, спрямований ворожим солдатом проти тебе, зменшує його боєспроможність. До того ж, стріляючи в тебе, він дуже радіє, бо принаймні не мусить і далі тягати на собі патрони, йому і бігти легше.

Балоун тяжко зітхнув:

- Але ж у мене вдома господарство.

- Начхай на господарство, - порадив Швейк. - Ліпше віддай життя за найяснішого цісаря. Та невже тебе цьому не вчили на військовій службі?

- Там про це лише згадували, - не зрозумів дурнуватий Балоун. - Вони мене тільки ганяли по учбовому плацу, а потім я вже ніколи ні про що подібне не чув, бо зробився денщиком… Якби бодай найясніший цісар нас краще годував…

- Ну й проклятуща ж ти ненажерлива свиня! Вояків перед боєм узагалі не слід годувати. Це нам багато років тому пояснював у школі капітан Унтерґріц. Той, бува, нам завжди говорить: «Кляті чортяки, якщо б коли-небудь вибухнула війна і справа дійшла до бою, то боронь вас Боже перед боєм наїдатися. Хто наїсться і дістане кулю в живіт, тому амінь, бо вся каша і хліб після такого поранення вилізуть з кишок, і у солдата зараз же антонів вогонь. Але коли шлунок порожній, то така рана у живіт - дурниця. Так, немовби тебе оса вжалила, просто приємно».

- Я швидко все перетравлюю, - заспокоїв товаришів Балоун. - У мене в шлунку ніколи нічого не залишається. Я, братіку, зжеру, бувало, цілу миску кнедлів із свинячою печенею та капустою, а за півгодини більше трьох ложок з мене не вийде. Решта в мені розсмоктується. Інший, наприклад, скажімо, з’їсть лисички, а вони вийдуть з нього такими, як були, тільки сполоснути їх і знову можна подавати з кислою підливкою. А в мене - навпаки. Нажеруся лисичок - інший би від цього луснув - а викладу потім лише трохи жовтої каші, немов дитинка наробила, решта в мене піде. В мені, брате, - конфіденційно зізнавався Балоун Швейкові, - розпускаються риб’ячі кості і сливкові кісточки. Якось я навмисно підрахував. З’їв я сімдесят сливкових кнедликів з кісточками, а коли приперло, пішов я за стодолу, потім розгорнув ці кісточки трісочкою, відклав убік і підрахував. Із сімдесяти кісточок в мені розпустилося більше половини.