Слава ЗСУ!

Вода вже залила палубу. Мабуть, нижня частина корабля зазнала пошкоджень, і вода знайшла для себе достатньо широкий вхід, бо за якихось кілька хвилин я відчув, що разом із кораблем занурююсь у море. Вода вже сягала мені до пліч, тільки шия і голова та ще підняті через силу руки стирчали ще над її поверхнею. Якраз у цю мить небо злегка прояснилося, і я побачив, що навколо мене точнісінько так само стирчать шиї та голови й зведені до неба руки моїх товаришів. Ми йшли на дно щораз швидше. За мить я побачив безсиле борсання безнадійно потопаючих людських тіл, які даремно змагалися у воді із жахливою смертю. Надійшла й моя черга. Я вже захлиснувся два рази і мав захлиснутися втретє, аж раптом помітив поблизу величезну щоглу, яка, зламана вітром, пливла по хвилях. Обома руками вчепився я за ту щоглу й поплив разом із нею туди, куди гнав нас вітер. Я плив так три дні й три ночі, аж нарешті одного ранку дістався до берегів якоїсь землі.

Я радісно вискочив на сушу і озирнувся довкруж, прагнучи зрозуміти, де це я опинився і чи знайду тут щось їстівне, чи мене чекає голодна смерть. Бо ж три дні та три ночі я й крихти не мав у роті. Навкруг мене була справжня пустеля. Піски та піски. Ні дерев, ні каміння, ні птахів. Лише мало не посередині піщаної рівнини я побачив предмет, який одразу прикував мою увагу. Він був величезний і округлий, наче потворно велике яйце. Але жоден зі знаних мені птахів таких велетенських яєць не ніс. Тож я прийшов незабаром до висновку, що якщо цей предмет є яйцем, то птах, який його зніс, належить у кожному разі до незнаного мені ґатунку птахів. Окрім того, мені спало на думку, що я можу скористатися із вмісту того яйця, аби втамувати голод, бо не знайду тут ніякої іншої їжі. З цією метою я швидко наблизився до яйця, витягнув з-за пояса дорожню сокирку і щосили вгатив нею в шкаралупу. Удар сокирки злегка надломив шкаралупу, у якій з’явилася вузька щілина. Одразу через цю щілину почав витікати білок. Я підставив долоні й почав пити свіжий, смачний білок, який цівочкою витікав з велетенського яйця.

Так я прожив декілька тижнів, годуючись виключно білком. Через кілька тижнів з яйця бризнув духмяний, шафранового кольору жовток. Я був безмірно радий тій зміні страв, бо, визнаю щиро, білок мені вже набрид, і декілька днів я з нетерпінням очікував сподіваного жовтка.

Проте через кілька тижнів вичерпався й жовток. Переді мною здіймалася лише велетенська, блискуча шкаралупа випорожненого до останку яйця, яке протягом такого довгого часу служило мені повною принади коморою. З розпачем глянув я на порожню комору й на навколишню пустелю, де не міг знайти для себе ніякої їжі. Пустеля була спалена сонцем. За кілька тижнів мого на ній життя ані одна краплина дощу не впала на безплідну землю. Тільки-но я подумав про дощ, як небо раптом захмарилося, і в повітрі я відчув приємний, вологий запах близької зливи. Злива впала з таким шумом, наче в небі відкрилися тисячі іржавих, скреготливих шлюзів. Я розкрив рота і з насолодою пив величезні, холодні краплі, яких багато попадало мені в рот. Я вимок весь, до останньої ниточки, але вологий дотик дощу справляв мені приємність. Настав вечір — а дощ не вщухав. Настала ніч — а дощ не вщухав. Розвиднілося — а дощ все йшов. Це почало мене непокоїти. Замість пустелі — мав я тепер перед очима безкраю калюжу, яка з кожною хвилиною ширшала й глибшала. Я вже по кісточки стояв у воді. Минув другий день, а дощ лив, як з відра, неустанно. Вода вже майже сягала колін. Надаремно водив я кругом очима, аби знайти якийсь сховок. Ані дерев, ані скель навкруг не було. Погляд мій неустанно падав лише на величезне, порожнє яйце. Раптом прийшла мені в голову думка, що я ж можу оселитися всередині нього. Я тут же наблизився до яйця, розширив сокиркою отвір, який зробив раніше, і крізь той отвір вповз усередину. Опинившись усередині, я заткнув отвір шкіряним жупаном, який мав на собі, щоб таким чином прикрити моє нове житло від зливи. Я був у захваті від свого сховища. Від часу, коли я вирушив у подорож, у мене ще не було такого зручного житла. Було воно, щоправда, занадто округле і занадто склепінчасте. Я повинен був деякий час привчати ноги до ходіння по увігнутій, запалій підлозі. Поки здобув я той навик, то майже щомиті гепався на підлогу, тим більш, що вона була слизькою від залишків білка, які я згортав долонями і таким чином харчувався ще декілька днів. Тимчасом, на другий день після того, як я оселився всередині яйця, дощ ущух, і погідне яскраве сонце проникло крізь прозору шкаралупу, визолотивши усю середину. Сама шкаралупа, освітлена яскравим сонцем, видалася мені мов із чистого золота. Я бачив, як помалу, по мірі заходу сонця міняла вона свої барви, стаючи все рожевішою, аж нарешті взялася пурпуром, наповнюючи середину чудовим пурпуровим півсвітлом. Мій одяг, руки, на які я поглянув, — усе було тепер пурпурним, аж врешті пурпур почав темнішати, синішати, сірішати — і під кінець густий морок запанував у моєму житлі. Одного дня, якраз опівдні, я раптом помітив, що прозорі стіни мого житла, золотисті від сонця, вкрила раптова й несподівана тінь.