Слава ЗСУ!

«Мабуть, небо захмарилося, і наближається буря», — вирішив я подумки і, бажаючи справдити свою здогадку, визирнув на світ через видовбане у яйці віконечко.

Яке ж було моє здивування, коли замість хмар побачив я в небесах — просто над яйцем — велетенського птаха, який двома величезними крилами заслонив небо й кинув тінь на стіни мого дому.

Я ніколи не бачив такого величезного пернатого. Я помітив, що через мить польоту він завмер у небесах і почав помалу спускатися на землю — якраз до місця, де знаходилося яйце.

Я здогадався, що яйце, в якому я живу, — це природна власність крилатого велетня. Одночасно я пригадав раптом слова одного моряка, який розповідав мені й своїм товаришам:

— Ніхто мені, мабуть, не повірить, що бачив я у своєму житті птаха, який удесятеро більший від найбільшого корабля, хоча й має лише два могутні вітрила. Хто не вірить в існування такого пташиська, нехай принаймні повірить, що той птах зветься Рох. Я не знаю його звичаїв, але припускаю, що він несе яйця такі великі, що можна би в одному з них сховати усі скрині нашої команди так само просто, як я оце ховаю люльку в кишеню. Невіра простаків у можливість знесення такого яйця ґрунтується, либонь, тільки на тому, що домашня курка ніколи їм таких яєць не несла, але на користь можливості знесення таких яєць говорить той факт, що птах Рох зовсім на курку не схожий.

Так говорив старий, бувалий матрос. Пам’ятаю, що я тоді першим засумнівався в правдивості слів старого матроса, тому зараз, у цю мить, почервонів від сорому аж по вуха на думку, що сиджу всередині яйця, у знесення якого я не вірив, і що спускається до мене з небес сам птах Рох, існування якого я піддав колись сумніву. Після коротких, але болісних хвилин пронизливого сорому я замислився над тим, що ж маю тепер робити: чи дозволити птахові схопити мене разом із яйцем у кігті й занести кудись геть із цього острова, а чи вилізти з яйця через отвір і тікати щодуху в будь-який бік, бо пустеля навкруг була однаковісінькою і вибір тієї чи іншої сторони світу був мені в даному випадку і для даної мети цілком байдужий. Та не байдужим видалося мені те, що рівна пустеля значно утруднює непомітність моєї втечі. Ані старий матрос, ані тим більше я — молодий мандрівник — не знали звичок Роха. Я побоювався, що звички цього велетня хижі й хтиві, а надто докладне і надто помітне випорожнення яйця, яке належало йому, якраз і могло мене наразити на помсту крилатого хижака. У мене було небагато часу на роздуми. Рох спускався дедалі швидше, і його кігті могли вже за мить схопити яйце.

У мене зродилося блискавичне рішення і надалі залишатися всередині випадково знайденого притулку. Бо в разі навіть вдалої втечі — на острові чекала мене голодна смерть. Тож я волів дозволити птахові, аби заніс мене звідси куди завгодно, хоч би й на вершини скель чи гір, де він, мабуть, будує свої гнізда.

Як я подумав, так і сталося. Рох схопив яйце у кігті й піднявся разом зі мною високо в блакить.

Яйце, яке щойно було для мене чимось на зразок недоладно округлої хати, перевтілилося тепер у щось на зразок доречно округлої повітряної кулі, яка підносилася щораз вище завдяки могутнім крилам невтомного Роха.

Я обережно визирнув крізь отвір, і в першу мить у мене запаморочилося в голові. Я тирчав десь — у повітрі — в незнаних висотах, а піді мною знаходилась блакитна безодня, де ледь зеленіли, як прозорі плями, ліси, розблакитнені ріками. Я зрозумів, що ми вже давно лишили позаду пустинний острів і зараз пролітаємо над якоюсь країною, річною й лісистою. Мене охопив страх від думки, що Роху незабаром набридне тягти яйце і він впустить його разом зі мною в оту безодню, над якою я в цей час переможно пролітав. Але мої побоювання були марні. Рох, щоправда, через деякий час майже завмер недвижно у якійсь точці простору, але не для того, щоб пожбурити яйце у безодню, а для того, щоб разом із ним обережно спуститися на землю. Тепер я зрадів від думки, що Рох поводиться зі мною так само обережно, як з яйцем. Я відчував, що, спадаючи до землі, він дуже пильнує, аби те яйце не впустити чи не збовтати надто сильним трясінням. Я був йому вдячний за таке благодійне піклування. Ми щораз швидше наближалися до землі, яка видніла під нами. За мить ми вже пролітали над самими вершинами гір, між якими зеленіли глибокі долини. До однієї з тих долин скерував Рох свій потужний лет і на її дні обережно поклав яйце. А я тоді крадькома визирнув зі свого сховку, аби оглянути місце, в якому знаходився.

Схоже, то була одна з найглибших, майже бездонних долин, щільно оточена стрімкими горами, які, змикаючись колом, відкривали один лише відносно круглий шмат неба, як це буває на дні криниці. Ніхто, мабуть, не зміг би без допомоги Роха ані пробратися в ту долину, ані вибратися з неї.