Слава ЗСУ!

Щоб без назви не лишитись у морських глибинах! Вір мені, я не диявол і щиро бажаю В морі жить, а не в смолі чи в пекельнім жарі. Сподіваюсь, цим словам ти щиро повіриш. А пишу цей лист тому, що заброда вітер, Якому така пригода зовсім не принука, Звіяв в море всі папери дядька Тарабука, Славне золоте перо і каламар срібний. Саме плив я недалечко, од хвиль непотрібних Тікаючи. Аж дивлюся: папір дно встеляє. Я — читати, бо те діло дуже полюбляю, Навіть більше люблю вірші, ніж сухую прозу. Але тут мене від жаху пройняло морозом, Досі трушусь, бо ж ніколи не чувся я гірше, Прочитавши так багато таких гидких віршів! Що за рими паскуднії Тарабук той ліпить! Тут глупота на глупоті, помилок без ліку. І осел писав би краще, а пуста півлітра Більше глузду в собі має, ніж його макітра! О, Синдбаде! Як ти можеш досі жити разом Із таким нестерпним дурнем, таким віршомазом? Як можеш спокійно спати в тім самім будинку, Де Тарабук свої рими творить без спочинку? Свій палац покинь і з дядьком простися чимшвидше. Чи ж не краще на кораблі, коли вітер свище? Чи ж не ваблять тебе мандри кудись за крайнеба? Дивне чудо у тих мандрах чекає на тебе. Там чекає сонна казка в чарівній країні І Царівна, що жде тебе і красою слине, Скарби, розкіш, чудеса, різна дивовижа! То ж лети на кораблі, наче яструб хижий, Роздивись всі острови, всі моря і землі, Несподівані затоки, закутки таємні. Побори всі перешкоди і усі завади! Лети, жени, плинь невтомно! Послухай поради! Ось чого тобі бажає, вклонившись поправно, Щиро тебе кохаючи — твій Морський Диявол

Я прочитав того листа одним духом і мушу визнати, що ніколи не припускав, аби Морський Диявол писав так складно й доречно. Лист цей справив на мене велике враження. Поради Морського Диявола видалися мені і слушними, і привабливими. Давно вже набрид мені і мій палац, і дядько Тарабук, і вірші дядька Тарабука. Віддавна хотів я скуштувати пригод і небезпек. А крім того, лист Морського Диявола, прочитаний у місячному світлі, отуманив мене пронизливими, нездоланними чарами. Кожне слово, писане чорним атраментом на рожевому папері, дивно миготіло у світлі місяця і так мене п’янило, що мені аж запаморочилося в голові. Кожна літера виділяла спокусливий запах морської трави. Без сумніву, лист цей був зачарований, а зміст його, незважаючи на безневинний вигляд, був справді диявольським. Лукавий Морський Диявол чулими й доладними словами намовляв мене покинути рідну домівку і єдиного дядька. Я, однак, піддався чарам тієї намови. Я був настільки захоплений листом, адресованим мені з таємничих морських глибин, що одразу б і відповів Морському Дияволу, якби Летюча Риба зачекала на мою відповідь.

Але Летючої Риби давно вже тут не було. Не чекаючи на відповідь, втекла вона назад у море.

Усю ніч просидів я біля вікна в глибокій задумі.

На світанку дочекався хвилини, коли дядько Тарабук з вудочкою в руці саме виходив з кімнати, аби своїм звичаєм вирушити над море для виловлювання загублених рукописів.

Був він блідий і сумний. Втрата улюблених рукописів згубно вплинула на його здоров’я. Він постарів років на сто з гаком, хоча мав усього лише п’ятдесят. Став маломовним і не закінчував слів, які починав. От і зараз, сумно на мене глянувши, він сказав:

— Доброго ра…

Це мало означати: «доброго ранку». Горе й глибокий жаль не давали йому докінчувати слів. Я вже звик до тих неповних і незакінчених виразів і мало що не за першим складом відгадував їхню замовчану решту.

— Доброго ранку, — відповів я, — як вам спалося цієї ночі?

— Якнай… — відповів дядько Тарабук.

Це мало означати: «якнайгірше», бо дядько після втрати рукописів страждав на безсоння.

— Я мушу з вами попрощатися, дядечку! — сказав я рішучим голосом. — Сьогодні вночі я постановив вирушити в далеку подорож. Чи маєте ви щось проти цього?

— Ні, — відповів дядько. («Ні» — було одним із тих слів, які дядько вимовляв повністю.) Після втрати рукописів дядько Тарабук так збайдужів до всіх справ, що його зовсім не схвилювала звістка про мою подорож.

Я кинувся йому на шию і почав його обнімати й цілувати.

— Дядечку, — закричав я. — Я прощаюся з тобою надовго і бажаю, аби ти повиловлював з моря усі свої рукописи!

Дядько Тарабук поцілував мене в чоло і сказав тремтячим голосом:

— Весе…