Слава ЗСУ!

Ми жваво вискочили на берег і почали роздягатися. Я кинув свій одяг на піщаному березі острова і скочив у воду. Коли я відплив від берега, один з матросів, що купалися, раптом вигукнув:

— Здається мені, що в мене нежить і що купання може мені зашкодити.

Він і справді мав нежить, бо його обличчя, яке стирчало над поверхнею води, дивно скривилося, брови несподівано скочили вгору, ніздрі роздулися — і він чхнув просто перед собою — в морську далечінь. Після чого швидко поплив до берега і, вискочивши на сушу, підбіг до свого одягу, що лежав на землі, аби чимшвидше його одягти. Коли він почав одягатися, я затремтів від жаху! Леле! Старий матрос через короткозорість помилився, не добачив, чи через надмірну неуважність — словом, замість свого — старанно одягав моє вбрання.

Я притьмом вискочив на берег і закричав:

— Помилка, помилка, помилка!

— Яка помилка? — запитав старий матрос.

— Замість свого ти взяв мій одяг!

— Нічого не поробиш! — відповів матрос. — Я вже й так задоволений, що хоч якимось одягом огорнув своє вистуджене тіло. Одягай тимчасом моє вбрання, а я віддам тобі твої шати, коли повернемося на корабель, бо не хочу знов роздягатися на вітрі.

Важко мені описати розпач, з яким я одягав на себе широченні шати старого матроса! Серце билося в грудях чимраз сильніше від страху, що старий матрос сягне випадково рукою в мою кишеню і витягне з неї диявольського листа.

Як я передчував, так і сталося.

Коли ми повернулися на борт, капітан передовсім звернувся до старого матроса.

— Чи маєш ти, — запитав він, — список корабельної команди, який я дав тобі годину тому?

— До ваших послуг, капітане! — відповів матрос і рухом старого служаки витяг з кишені диявольського листа і тим самим рухом подав його капітанові.

Я зойкнув.

— Хто це там зойкає? — запитав капітан.

Я нічого не відповів.

Капітан розгорнув складений учетверо лист і на якийсь час повністю заглибився в читання, але через хвильку глянув скоса на старого матроса.

— Що за нісенітниці дав ти мені до читання? — запитав він роздратованим голосом і віддав матросові диявольського листа.

Я зойкнув удруге.

— Хто це там вдруге зойкає? — запитав капітан.

Я й цього разу не спромігся на жодну відповідь.

Тимчасом старий матрос, потрясаючи кулаком, у якому тримав нещасного листа, закричав:

— До ста чортів! Лист Морського Диявола на кораблі! Нас чекають невдачі і лиха. Я волів би очі загубити в морі, аніж знайти такий лист у власній кишені! Але, бачить Бог, не моя це кишеня, а того чужоземця, який вже двічі зойкнув і двічі нічого на капітанове питання не відповів! Бо я через нестерпну короткозорість одягнув його вбрання замість свого.

Ноги піді мною затремтіли.

— Чи це правда? — запитав мене капітан.

— Правда, — відповів я голосом таким тихим, як писк комара.

Капітан звернувся до матроса:

— Негайно вкинь цього листа в море, бо чим довше такий лист залишається на кораблі, тим більші й численніші лиха спадають на такий корабель.

Матрос вкинув листа в море. Лист, як завжди, зморщився, розвіявся в піні й зник.

Тоді капітан звернувся до мене.

— Визнай нам правду, які родинні зв’язки поєднують тебе з Морським Дияволом?

— Я з ним зовсім не споріднений, — відповів я, — він мене переслідує вже кілька років, не даючи спокою і множачи неминучі нещастя. Я розповім тобі, капітане, про всі його старання щодо моєї особи, про всі спокуси, якими він мене знаджує, про всі зусилля, яких докладає, аби занурити мене у вічні муки. Вислухай терпляче мою розповідь і переконаєшся, що я невинний і що не маю нічого спільного з тою морською почварою.

Я розповів капітанові про Морського Диявола усе, що тільки міг розповісти. Моя розповідь збудила в ньому велике співчуття:

— Бідний Синдбаде, бо ж так тебе звуть? Я чудово розумію твій розпач з приводу таких неустанних переслідувань і напастей Морського Диявола, розумію тим більше, що я й сам у молоді роки був його жертвою і спізнав від нього різні кривди й зневаги. У першу мить, коли старий матрос сповістив про приналежність диявольського листа тобі, я мав намір утопити тебе в морі, але тепер, пильно й уважно вислухавши твою розповідь, я переконався, що ти такий самий нещасливий, як колись був я. Тому можеш сміливо залишатися на нашому кораблі, і тільки одного в тебе прошу, а саме — щоби час від часу ти розповідав мені про Морського Диявола все, що можеш розповісти.

— Обіцяю тобі, капітане, і дотримаю слова! — відповів я, вклонившись.

І справді, ставлячись, може, й надто старанно до своєї обіцянки, я щоранку й щовечора розповідав капітанові про всі мої зіткнення з Морським Дияволом, так що по певнім часі капітан, кидаючи на мене дивний погляд, суворо сказав: