Слава ЗСУ!

— Бідний Синдбаде, бо ж так тебе звуть? Я тобі співчуваю, а хоча міг би ще й сьогодні втопити тебе в морі, однак дозволяю тобі й надалі залишатися на кораблі, але прошу у тебе одного, а саме: щоби ти перестав розповідати мені про Морського Диявола все, що можеш розповісти.

— Обіцяю тобі, капітане, і дотримаю слова! — відповів я, вклонившись. І справді, припинив я відтоді свої розповіді.

Матроси, бачачи прихильність, яку виявляв мені при кожній нагоді капітан, пройнялися до мене довірою, а й навіть — зав’язали зі мною через деякий час тісну дружбу. Ніколи ще не проводив я час на кораблі так приємно і так спокійно.

Але наявність диявольського листа в моїй кишені не минула безслідно. Я, зрештою, знав, що рано чи пізно повинно спіткати нас лихо. І лихо спіткало нас у момент для всіх найнесподіваніший.

Одного дня наш корабель знаходився поблизу острова з незнаною назвою. Раптом ми помітили, що корабель без видимої причини обважнів і занурився у воду глибше, ніж звичайно.

Капітан із купкою матросів спустився на низ корабля, аби виявити таємничу причину такої раптової зміни.

Незабаром він повернувся на палубу, блідий, як крейда.

— Біда з нами! — звернувся він до команди. — Незчисленна зграя пил оточила наш корабель і вже в кількох місцях продірявила. Ми затуляємо діри як і чим можемо, але боротьба дуже важка. Бо наскільки легко порадити собі з однією пилою, настільки ж важко з громадою.

Я повністю розумів тривогу капітана. Пила — це риба потворна, обдарована в місці видовження морди зубатим і гострим знаряддям у формі пили. Не знаю, чи має ця риба злочинні нахили, але безсумнівним є те, що інших знарядь крім природної пили не має. Тому коли хоче щось змайструвати, то вдається завжди до цього єдиного знаряддя. За яке б діло не взялася — діло це завжди зведеться до пиляння. Їй все одно, що пиляти — аби пиляти. Усе її життя зводиться до неустанного та неминучого пиляння. Важко визначити, чи приходить вона на світ для того, щоб пиляти — чи теж пиляє для того, щоб якимось чином позначити своє перебування на світі. Ще важче визначити, чи пиляє вона, бо справді хоче пиляти, а чи тому, що не має іншого окрім пили знаряддя і що кожен її відрух — це мимовільне пиляння. Була б вона, напевне, корисним створінням, якби приходила на допомогу лісорубам чи пилярам. Але замість того, щоб прилучитися до суспільного життя задля людського ужитку й пожитку, воліє перебувати у стані дикому й хижому. Часто нападає вона на величезні кораблі, а тоді — неминуча загибель загрожує кожному кораблеві! Бо зграя пил із задоволенням, запалом і добрим знанням справи перепиляє навіть найтовстіше дно корабля. Негайне затикання й заливання смолою пропиляних щілин і отворів не допомагає, бо невтомна й нічим не збентежена пила перепилює їх знову з подвійною швидкістю. Найкращим підтвердженням моїх слів є описаний нижче випадок із нашим кораблем.

Слова капітана пройняли нас тривогою та розпачем. Усі як один збігли ми сходами й драбинами на низ корабля і старанно взялися до роботи. Дно було продірявлене в трьохстах місцях, а нас було якраз триста — усі як на підбір, — і кожен тоді став на сторожі одного отвору, аби його неустанно затикати. На одну мить нам вдалося затримати наплив води в корабель. Та лихо хотіло, аби ми натрапили на якихось винятково хитрих і гострих пил. Бо замість того, щоб пиляти позатикувані нами отвори, вони вибрали собі свіжі місця, в проміжках між давніми отворами. І поки ми спромоглися зрозуміти, що коїться, хитрі пили пропиляли триста нових отворів. Мабуть, їхня кількість точно дорівнювала нашій. Нас було триста справних матросів — проти трьохсот хитрих пил. Ми кинулися до новостворених отворів і стали їх затикати з надзвичайною працьовитістю. Але поки ми довели роботу до половини, хитрі пили, користаючи з часу, з подвійною швидкістю продірявили триста позатикуваних нами отворів. Тоді на кожного з нас раптом припало по два отвори, що нам дуже ускладнило роботу. Але на цьому не кінець. Хитрі пили, прагнучи, певно, до кінця ускладнити нам роботу та унеможливити будь-який порятунок, пропиляли раптом триста зовсім нових отворів у зовсім нових місцях. Тепер на кожного з нас припадало вже по три отвори для затикання. Боротьба тривала без упину, і врешті дійшло до того, що кожен з нас мав під своєю опікою та відповідальністю десять здорових отворів, шість добрячих щілин і дві незначні, але небезпечні шпари. Пили доп’яли свого! Праця стала неможливою! Ми втратили надію на порятунок! Вода струменями вливалася до корабля, шуміла, пінилася і сичала. Корабель ішов на дно. Нас чекала страшна смерть серед пил.