Слава ЗСУ!

— Як спалося? — запитав я пробудженого.

— До тисячі чортів, не найгірше! — вигукнув дядько, протираючи очі. — Чого ти так дивишся на мене, наче маєш тисячу очей на лобі? Я такий голодний, що охоче зжер би тисячу биків. За обідом розкажеш мені про свої пригоди. Я наперед знаю, що не абищо маєш до оповіді, бо з тебе хлоп, як тисяча. Але розкажи мені усе докладно, бо останнього разу розповідав лише тисячне через тисячне. Наскільки я пам’ятаю, ти повернувся з четвертої подорожі. Тож не журись, якщо вона не зовсім вдалася, бо, як каже прислів’я: до тисячі разів штука.

Дядько замість «хлоп, як сто» говорив тепер «хлоп, як тисяча», замість «п’яте через десяте» вживав дуже невдалий вираз «тисячне через тисячне», а місткість прислів’я «до трьох разів штука» помножив і розтягнув аж до тисячі.

За обідом я розповів йому про все, що зі мною сталося. Дядько зацікавлено слухав, але під кінець розповіді обличчя у нього видовжилось, а в очах з’явився досить прикрий вираз гіркоти.

— Бачу, що ти, незважаючи на обіцянку, жодній зустрінутій королівні не подарував мого вірша, — сказав він нарешті з бездонним сумом у голосі.

— Я мав стільки клопотів, нещасть, подій і вражень, що зовсім забув про ту обіцянку.

Дядько нічого на те не відповів, але я відчував, що десь у глибині серця має до мене уразу.

Цілий день аж до ночі провели ми в розмовах. Ніч прийшла ясна, духмяна, зоряна. Я заснув міцним сном. Уві сні прийшла до мене Ургела й цілу ніч грала мені на золотій лютні. Коли я під ранок прокинувся, то побачив дядька, який стояв біля мене і дослухався до чудових звуків, що вибігали у світ із мого сну.

— Треба визнати, що та твоя Ургела грає так гарно, як по нотах! — сказав він, уважно до мене придивляючись.

— Щоночі уві сні приходить до мене, а в руках має золоту лютню, — відповів я.

— А чи не міг би ти її попросити, щоби цієї ночі вона мені приснилася? — несміливо запитав дядько.

— Не можу, — відповів я, — бо для неї приснитися означає те ж саме, що вийти заміж. Важко мені просити її, аби вийшла за вас, дядечку, заміж, бо ж вона якраз за мною заміжня.

Дядько глибоко зітхнув і не відповів нічого.

Від часу мого приїзду в Багдад Морський Диявол ані разу мені не приснився, бо не знайшов для себе місця всередині мого сну, який цілковито заповнила Ургела. Звуки її лютні відлякували Морського Диявола, а окрім того, важко було такій, як згаданий Диявол, почварі прокрастися в сон, на сторожі якого стояла чудесна ворожка. А ще припускаю, що не хотів він являтися мені у якійсь людській подобі, бо знав, що я тепер впізнаю його по диявольській морді, яку він час від часу змушений буде мені показати. Тому він вирішив вдатися до іншої вигадки, аби спокусити мене на нову подорож і так чи інакше обтяжити мене відомим листом.

Одного разу, коли я гуляв за містом, він з’явився мені у своїй власній подобі. Мене здивувала його зухвалість і безсовісність.

— Як ти смієш показуватись мені на очі? — закричав я гнівно. — Твоя нав’язливість не має ні міри, ні меж!

— Не гнівайся на мене, — відповів Морський Диявол. — Я вирішив ніколи не спокушати тебе до подорожей, а зовсім до інших вчинків.

— До яких? — запитав я, насупивши брови.

— До дуже незначних, — спокійно відповів Диявол. — А саме, хочу тебе зневолити до того, щоб ти, по-перше, вбив уві сні Ургелу, по-друге, вбив наяву дядька Тарабука і, по-третє, сміявся з тих двох вчинків і уві сні, і наяву.

Ці слова обурили мене настільки, що я в перший момент остовпів від надміру обурення. А потім охопила мене така лють, якої, напевне, не відчував ніхто під сонцем.

— Я вб’ю тебе, клята потворо! — гукнув я, простягаючи й стискаючи кулаки. — Я вб’ю тебе, поки ти встигнеш ще раз повторити ці злочинні слова!

Зі стисненими кулаками я кинувся на Диявола. Але той, вдаючи переляк, почав щодуху тікати від мене.

Моя лють ставала чимраз більшою, бо потвора, тікаючи, обертала до мене свою пику і повторювала весь час оці слова:

— Ти повинен убити уві сні Ургелу, вбити наяву дядька Тарабука і сміятися з цих двох вчинків і уві сні, і наяву.

Я невтомно переслідував його, але він тікав так спритно, що вислизав з моїх рук у мить, коли я вже був певен перемоги.

Лють моя була такою великою, що я вирішив переслідувати його і день, і два, і три, аж поки не схоплю і не покараю.

Я в ту мить осліп для всіх інших почуттів, опріч гніву і помсти. Ні навкруг, ні перед собою я не бачив нічого, крім Морського Диявола, якого хотів, якого повинен був схопити. Хто ж мені повірить, якщо я скажу, що ми бігли два дні й дві ночі без спочинку! Але саме так і було! Два дні й дві ночі — без передиху, без спочинку! Диявол утікав у напрямку Басри, і на третій день я вже гнався за ним вулицями того міста. Але я навіть не помітив, що ми знаходимося в Басрі. Осліплений люттю, я не бачив міста, бачив тільки Морського Диявола, якого хотів, якого повинен був схопити. Потвора тимчасом скерувала свій біг до морського порту. Я біг за ним. Таким робом добігли ми до самого порту, де стояв корабель, який оце зараз мав вийти в море. Але я не бачив ні корабля, ні порту — бачив тільки Диявола, якого повинен був схопити. Він якраз обернув до мене свою пику і заволав востаннє: