Слава ЗСУ!

— Ти повинен вбити уві сні Ургелу, вбити наяву дядька Тарабука і сміятися з тих вчинків уві сні і наяву.

Він повторив ці слова востаннє і вбіг на борт корабля, що відпливав. Я вбіг за ним. Я й не помітив, що корабель вже відійшов від берега і погойдувався на хвилях у відкритому морі. Я не міг цього помітити, бо якраз побачив, що на спині Морського Диявола стирчить краєчок якогось білого предмета, і за нього я можу його без труду схопити. Я швидко простяг руку і вхопив отой краєчок, який залишився у мене в руці, а Морський Диявол одним стрибком перескочив через борт корабля і зник у морських глибинах. Я залишився на палубі корабля, що кудись плив, з отим білим предметом в руці, а предметом тим був — не більше, не менше — віддавна вже знаний мені лист Морського Диявола.

Само собою ясно, що моє раптове і незвичне вторгнення на корабель разом із Морським Дияволом не лишилося непоміченим і капітаном, і командою. У першу мить, при виді переслідуваної мною потвори, капітан остовпів, а команда скаменіла від подиву. Внаслідок цих двох обставин — остовпіння і скаменіння — нам не чинили жодних перешкод і дозволили вбігти на борт відпливаючого корабля. Але тепер і капітан, і команда оговталися від перших надто несподіваних вражень і вирішили, мабуть, так чи інакше виразити свою особливу думку щодо мого самозваного включення своєї особи у список законних пасажирів.

Скупчилися навколо мене саме тоді, коли я стояв, тримаючи в руці листа Морського Диявола, який, перескочивши щойно через борт корабля, зник у глибинах спіненого моря. Великий шум і сум’яття зчинилися навколо моєї нещасної особи. Один старий і бувалий матрос напрямки підійшов до мене і став мене пильно й допитливо з голови до ніг оглядати. Я непорушно застиг на місці — з витріщеними широко очима і простягнутою вперед рукою, в якій застряг клятий лист. Я зрозумів, що був іграшкою диявольського підступу, за допомогою якого настирлива потвора вже вп’яте змусила мене до подорожі. Поглинутий цією думкою, я навіть не помітив, що старий і бувалий матрос легенько торкнувся моєї простягнутої вперед руки, а потім узяв двома пальцями лист, який у ній застряг. Тоді я опустив позбавлену листа руку і зблід. Старий і бувалий матрос підніс листа до очей і почав його уважно читати. Після чого знов глянув на мене, але вже так грізно, що я перелякався. Старий і бувалий матрос негайно помітив мій переляк і був, мабуть, у захваті від сили власного погляду, бо в мовчанні почав раз по раз закидувати мене блискавками невідпорних і неуникних поглядів. Та чинність тривала декілька хвилин і завдавала мені нестерпних і невідомих досі страждань особливого роду, зовнішнім проявом яких було вперте тремтіння усього тіла, а також дуже прикра нестача повітря в грудях. Навчений гірким досвідом, я знав, що мене чекає розлад з усією командою — розлад, який може закінчитись дуже сумним для мене вироком. А втім, я волів якнайгіршого, аби тільки негайного вирішення моєї долі замість отого мовчазного метання поглядів з боку старого і бувалого матроса. Я вже не міг їх довше витримувати, тому тремтячим, уриваним голосом закричав, а радше зашептав, благально простягаючи до нього руки:

— Не муч мене непотрібно ударами своїх поглядів, старий і бувалий матросе! Кажи відверто, що маєш сказати! Щиро й докладно відповім я на кожне твоє запитання, нехай би й відповідь потягла за собою кару смерті! Нехай швидка смерть, аніж твої довготривалі погляди! Ніхто ще ніколи не дивився на мене аж так!

— Знаю я силу свого погляду, — відповів старий і бувалий матрос, — випробував її не на одному злочинцеві, але кожна нова проба справляє мені нову приємність. Ніхто й ніщо не сховається перед моїм поглядом. Я бачу тебе — наскрізь, навиліт, повністю й до останку. Лист, який мені вчасно вдалося вирвати з твоєї руки, — це лист Морського Диявола, а ти — один з його найближчих родичів. Наявність цього листа на кораблі віщує невдачі й лиха. Єдиний, хоча й неповний рятунок для нас — це позбутися якнайшвидше цього листа, а також твоєї особи, яка незаконно вбігла на борт, а перед нею з тих чи інших причин біг сам Морський Диявол. Не мені належить вибір засобів і способів позбутися тебе і листа. Вибір цей належить нашому капітану, який знаходиться тут і який напевне чув моє вищенаведене роз’яснення.

Капітан глянув на мене спідлоба, а тоді сказав суворим голосом:

— Чи хочеш і чи можеш спростувати звинувачення, якими тебе обтяжив старий і бувалий матрос?

— Хочу і можу! — відповів я. — Бо я ніякий не родич Морського Диявола, а лише сліпе знаряддя його хитрих і надокучливих підступів.

Я набрав повітря в груди, голосно прокашлявся і розповів капітанові усі мої з Морським Дияволом пригоди, не виключаючи й останньої, яка мене мимоволі й усупереч намірам загнала на борт корабля.