Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Приворотне зілля

Микола Пилипович розклав масть до масті. Прийшла непогана карта, можна було спробувати зіграти.

- Раз, - запропонував він.

- Грайте, - сумно погодився парторг.

У прикупі лежав хрестовий король з малкою. Микола Пилипович почухав потилицю і вирішив ризикнути.

- Сім бубів, - оголосив він.

Парторг посміхнувся:

- Сміливо. П оважаю. Тоді віст. - І я, - поспішив священик. - У нас кажуть «мельдую».

- Шо? - не зрозумів майор.

- Віст, - пояснив отець Штефан, - у нас іноді замість віст кажуть «мельдунок». - З цими словами він поклав на стіл хрестову сімку.

- Де це, у вас? - поцікавився Микола Пилипович, накриваючи її своїм королем.

- Я з Волині сам, - пояснив господар.

«Точно, з Волині, - пригадав Микола Пилипович відомості від районних колег. - Не бреше». І тут парторг, хитро посміхнувшись, поклав зверху козиря.

- Ох! - тільки й сказав Микола Пилипович. Виходило, що вся хреста на руці у священика, а значить…

- Ох, не люби двох! - охоче відгукнувся парторг і передав на чирві хід назад своєму партнерові-супернику. Той філософськи кивнув і виклав на стіл валета.

- Хрестом його, отче! - зрадів парторг, і вони розкрутили майорового туза.

Ці двоє партнерів-односельців розуміли одне одного з півслова, тому не дивно, що Микола Пилипович лишився без двох.

- Чорт побери! - вилаявся він.

- Не треба згадувати нечистого, сину мій, - перехрестився отець Штефан.

Парторг зауважив, збираючи карти:

- А ви казали, в столиці недурні люди живуть. - Іще не вечер, - огризнувся майор.

- Дарма ви десятку скинули, - порадив господар.

- Якби знати! - посміхнувся Микола Пилипович. - Істинно. Якби знаттє, не було б каяттє.

Зразу отримавши вісім угору, майор став обережнішим. З такими досвідченими партнерами треба було перезакладатися на четвертого валета.

- Пас, - сказав він впевнено.

- Двоє нас, - відгукнувся парторг.

Священик замовив шестірну і легко взяв свої.

- Ну що, так у столиці грають? - задоволено запитав він, записуючи собі до пулі два очки.

- Та що ви насправді, отче, заладили «в столиці, в столиці». Микола Пилипович приїхали хильнути, так би мовити, з чистого джерела, а ви йому сивуху наливаєте, та ще й дражнитесь, - іронізував парторг.

До речі, налили ще по одній. Микола Пилипович несподівано роздав собі восьмерну і у чудовому стилі зіграв її.

- Своя рука - владика, - прокоментував отець Штефан.

- Що ж це ви, отче, пасували? - уточнив парторг. - Кажуть, священики і студенти завжди вістують.

- Так то на дев’ятірній, сину мій. А тут тільки вісім.

Майорові зіграний розклад додав упевненості в собі, і він двічі підряд замовив шестірну. Тепер, коли в пулі красувалася десятка, можна було братися за головну справу, не втрачаючи гідності офіцера. Попадя з очима, не схожими на очі попаді, принесла якусь особливу наливку і до неї печених яблук.

- Багатому дідько дитину колише, - злостивився парторг, у якого пуля ще не відкривалася. - Іще раз скажу, не згадуйте нечистого, сину мій, - поставив його на місце священик.

Розмова за столом нагадувала якийсь давній культ. Гравці обмінювалися ритуальними фразами, які на перший погляд нічого не означали, але багато б сказали будь-якому преферансисту. Микола Пилипович, незважаючи на свою науково-фольклорну легенду, був слабкуватий у приказках, проте наставав час починати те, за чим прийшов, і він згадав фразу із далекого дитинства.

- Не буду дивиться, нехай козириться.

При цих словах майор накрив рукою карти, що їх йому роздавав панотець.

- А це що за фольклор? - здвивувався той.

- Це із глибин народної мудрості, - зауважив парторг. - Зібране науковцями інституту. Правильно я кажу?

Микола Пилипович весело розсміявся:

- Та ми ж не цеє, не совсєм по фольклору. Ми ж інтересуємось больше всякими явлєніями, знаєте, там бувають всякі сказкі, ворожить хто…

Він висловлювався дещо плутано не стільки через брак слів, хоча й не без того, скільки хотів подивитися на реакцію співрозмовників, у даному разі отця Штефана. Всі ми знаємо, що іноді корисно прикинутися дурнішим, чим ти є насправді. Але поки що особливої реакції не було. -… відьми, - обережно додав Микола Пилипович.

- Ах, відьми! - несподівано зрадів священик, і майор напружився. - Відьми, це у нас якраз по партійній лінії, так? - Він обернувся у бік парторга.

Навіть попри темряву, що панувала у кімнаті, стало помітним, як той почервонів.

- Вам би все вигадувати, отче. - І що це я, цікаво, вигадую?

- Нічого. Але і за іншими повторювати не слід.

Попередня
-= 27 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!