Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Приворотне зілля

Микола Пилипович ловив кожне слово. Парторг явно обурився, і отець Штефан поспішив його заспокоїти:

- Ну що ви насправді! Я ж іще нічого не встиг розказати.

- От і не треба! - гарячкував парторг. - Про себе розказуйте, коли язик свербить.

Спересердя він аж шваркнув по столі картами.

- Ну-ну, - примирливо продовжував священик. - Сказано: человече, не сердься. Краще повідомте своє рішення.

- Пас, - буркнув парторг.

Цікава розмова. Микола Пилипович озирався то на одного співрозмовника, то на іншого, слідкуючи за виразами їхніх обличч. Гаряче. Це було дуже гаряче.

Отець Штефан для заспокоєння нервів розлив наливочку по чарках. Випили всі, у тому числі парторг, і закусили печеними яблуками.

- Про шо це ви спорите? - побоюючись, що розмова може вщухнути, Микола Пилипович підкинув полінце у вогонь.

- Під ігрока - з сімака, - проголосив господар, викладаючи на стіл сімку. - Просто деякі парафіяни…

- Несвідомі люди, - підказав парторг, забираючи тузом.

- Люди грішні, - погодився священик. - І вони у всьому бачать гріх, так, наче у дзеркало дивляться. Кажуть, що пам’ятник біля контори схожий на одну дівчину з хуторів, вона колись по комсомольській лінії… - Він хитро позирнув на парторга, але той уже заспокоївся і мовчки пішов з десятки.

- Що ж це ви робите? - обурився піп.

- А у мене старшої нема.

- Ну хто так грає! - служитель культу ображено виклав на стіл короля, і Микола Пилипович забрав його тузом.

Розмова сама по собі зіскочила з цікавої теми. Чи то парторг заспокоївся і припинив вестися на провокації, а чи священик не хотів сваритися перед очі приїжджого, та ще й з інституту, але деякий час партнери зосереджено викладали карти на стіл по одній, супроводжуючи свої дії тільки вигуками:

- Отакої!

- А так?

- Ну!

- Давненько я не брав в руки карти. - Майор узяв заплановані шість і ще одну. Радість від того, що підсадив попа вгору, затьмарювалася лише тим, що цікава розмова ущухла.

- А ви що ж, з напарником своїм хіба не тренуєтесь? - хитренько запитав парторг і одразу оголосив сім на хресті.

Панотець здивувався:

- Так у нас є ще один напарник?

- А, - Микола Пилипович безнадійно махнув рукою. - Младший научний сотрудник. Він не по етому дєлу.

- Лягаємо. - Отець Штефан виклав на стіл карти. - Якщо младший, то, певно, більше по дівчатах сотрудник.

Майор зосереджено кивнув. У парторга було сім козирів без дами.

- Своячка. - Зітхнув священик і заходився збирати карти. - У нас в селі дівчата - таких у Києві не знайдеш. Ну, звичайно, хто розуміє.

Микола Пилипович хихотнув:

- Він как раз розуміє. Молодой спеціаліст!

Тут парторг, що тільки-но записав собі у пулю чотири очки, несподівано підвівся:

- Я відійду на хвилинку?

- Куди це ви зібралися? - не зрозумів отець Штефан.

Він глянув на годинника.

- Та Леська там на танці пішла… щоб додому вчасно. Я гляну.

- Діти - то наш хрест, - філософськи зауважив услід священик. - Давайте ще наливочки?

- Спаси…бі, - подякував Микола Пилипович. - Я б, може, тоже проветрився?

- А от вип’ємо і провітримось разом, - погодився гостинний господар та налив по повній чарці.

Микола Пилипович, що почав іще за обідом, тепер уже не відчував згубної дії алкоголю, а священика потрошку розвозило, і цим варто було скористатися.

Чоловіки вийшли на церковний ґанок, лишивши хазяйці порожній посуд. Надворі вже було темно, хоч оком світи. Звідкись доносило музику.

- Це в нас у клубі, - пояснив господар. - Вони тут недалечко. Добре, що тепер стали у залі танцювати, а то раніше надворі так кричали, що у мене дзвони гойдалися.

- Як відьми, - ні сіло ні впало пожартував майор і з готовністю посміхнувся.

- Точно. - Отець Штефан сперся на невисокий паркан. За ним бовванів чорний силует дзвіниці. - До речі, про відьом. Я як тільки починав служити, мене навчили, що треба на Великдень взяти клечальний кілочок у рукав… - Він гикнув, підтверджуючи, що наливочка не минула непоміченою.

«Спрацювало!» - зрадів Микола Пилипович успіху свого такого на перший погляд незграбного прийому, але оскільки не був дуже сильним у теології, вирішив скористатися паузою і уточнити деталі.

- Простіть, а Великдень - це…

Священик з подивом озирнувся:

- Великдень - це Великдень. Пасха. - Він знову навіщось перехрестився непевною рукою.

- А ви сказали, клечанний?

- Клечальний, - виправив він столичного науковця. - На Трійцю бачили, як дерева у церковному дворі саджають?

- Бачив, - з готовністю збрехав той.

Попередня
-= 28 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!