Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Приворотне зілля

Як він міг щось бачити? Релігія була в іншому відділі, а якби майора хтось зустрів у церкві, то не тільки партквитка, і погонів би позбувся. Пасху він знав, на Пасху весь особовий склад виводили в очеплення, а Трійця - Бог її зна.

- Так от, кілочком таким роблять заглиблення, а туди вже встромляють гілки.

- Ага! - зрозумів Микола Пилипович. - І що?

- Ну, і святять.

- А відьми?

- Відьми? - здивувався священик. - А, відьми! Відьми - це зовсім інша історія. Щоб побачити відьму, треба цей кілочок заховати до Великодня.

Він явно почав плутатися чи то під впливом свіжого повітря, чи, може, наливка брала своє.

- Пасха, ето весной?

- Авжеж, - він дивився, як на дурня, але не це було головним. Заради результату майор міг прикидатися дурнем скільки завгодно.

- А Трійця ета когда?

- Влітку.

Зрозуміло, тепер все складалося. Виходило - чекати майже рік. - І що на Великдень?

- Як це що? Всенощна! - обурився невігластву свого співрозмовника отець Штефан.

- Я маю в віду відьми і цей, кілочок, як його.

- А! - зрадів священик. - Так вам теж цю історію розповіли?

Він таки добряче упився і періодично губив нитку розмови.

Майор взяв співрозмовника за рукав і спробував зазирнути в очі, наскільки дозволяла темрява. Там нічого побачити не вдалося. Але служитель культу несподівано сам продовжив почату розповідь:

- Так отож. Треба взяти той кілочок і заховати в рукав. А як будуть виходити жінки з церкви, стати у дверях і кілочок з рукава виставити. То як буде іти відьма, у неї язик буде висунутий! - Отець Штефан несподівано голосно розсміявся, так що луна пішла навкруги. - Ви якось спробуйте - таке… таких побачите… - він явно заглибився у спогади і весело реготав.

Микола Пилипович намагався вкласти нову інформацію в голові: так, ключові слова - Трійця, клечальний кілок, Великдень, рукав… начебто все. - І головне, - не вгавав піп. - Головне, що чим більше виставляєш кілок з рукава, тим дальше у них висувається язик. Чесне слово!

Його сміх навіть заглушав музику, що лунала з клубу. Чорна дзвіниця осудливо дивилася на такі невчасні веселощі.

Отець Штефан раптом урвав сміх, неначе згадавши про щось інше.

- А знаєте що! - Він по-змовницькому нахилився до свого гостя. - Я вам зараз про нашого парторга розповім, тобто про комерційного директора. Знаєте, як я його називаю? ПартТорг. А він сердиться! - задоволено посміхнувся у бороду панотець. - Але це не про те, це ближче якраз до вашого фаху. Тільки якщо присягнетесь нікому ні слова, га?

Схоже, тут полюбляли розповідати історії. Микола Пилипович кивнув, і господареві такої присяги вистачило. Він могутніми руками обхопив майорові плечі.

- Правда, тоді він ще не був парторгом, - голос священика стишився до рівня конфіденційності. - Він тоді був комсоргом. Бо це дуже давно було, а він був зовсім молодим. Це люди розповідають. А молодому хлопцеві що треба - зрозуміло, дівчат! Особливо якщо він начальство, а комсорг тоді був начальство, бо міг до парторга напряму зайти, крім того, він родичем був голові колгоспу. Коротше, не могла йому дівчина відмовити, бо тоді зразу з’ясовувалося, що вона чи її батьки не зовсім політично зрілі, а якщо не допомагало, то могло з’ясуватися, що вони мають приватновласницькі інстинкти… Ну, ви розумієте. Таке паскудство - не приведи Господи. А потім і за жінок взявся заміжніх. Став залицятися до однієї, і все проходу їй не дає. А жінка була чесна, і розумієте, яка біда - сказати чоловікові, так він просто приб’є комсорга, а за таке самі розумієте, що могло бути. Ідеологія. І нема кому жалітися. Колгоспник тоді був гірший за собаку. А комсорг спочатку подарунки робив, те, се, потім погрожувати став. Потім чоловіка її якось сп’яну зустрів - каже, посаджу в тюрму, якщо не дасть мені твоя дружина. Так і сказав. Той не знає, чи зразу втопитися, чи спочатку цього паскудника задавити. А цей завів манеру - щодня заходить до хати, сідає та мовчить. Бачить, що всі перелякані, милується, наволоч. Посидить, поки стемніє, обматюгає всіх - і додому. Так розповідають, я не сам вигадав. Стало вже жінці непереливки. Подруги радять - дай ти йому, од тебе шмат не одпаде, а так дійсно зробить щось погане, і не одмиєшся ніколи, будеш ворогом народу. Та в сльози. А мати її стара на все це дивилася-дивилася та якось доньку і навчила. Мати у неї була відьма. Тобто це люди кажуть, я сам не бачив, то не скажу, а люди знають. І от одного дня підходе жінка до комсорга просто на вулиці, і очі долу опуска, щось сказати хоче. Він - що таке? Вона треться, мнеться. Каже, згодна я, люблю тебе, хочу тебе, тільки, каже, не маю де. Він посміхається, мовляв, степ широкий, копиці м’які. Вона - холодно у копиці, осінь уже, а додому я ж тебе не приведу, хіба до тебе. Він, зрозуміло, відмовився. Бо який би не був, а ніколи б додому, до батьків не привів чужу жінку. Ну і розгубився трохи, бо вперше таке почув, раніше всі якось самі влаштовували побачення - то у клуні, то в коморі. А жінка каже - якби ти міг ключа від колгоспної контори дістати… Він спочатку очманів, мовляв, ти що це придумала? А потім поміркував, і дуже йому ця думка припала до смаку. І справді - він уже всюди пробував, і в полі, і в стодолі, і під деревами. А в конторі - ніколи. Цікаво. Дістану, каже, ключі, а прийдеш? Вона киває, а сама червоніє. Ну комсорг щоки надув - а що, його таки верхнє. Випрошує у свого родича, голови, ключі від контори, мовляв, стінну газету будемо малювати до свята, щоб без відриву від виробництва, вночі. Той здивувався, але ключа дав. І от чекає комсорг в конторі, коли ж вона прийде, а сам уявляє, як він з нею буде і де - на столі чи на підлозі, ви ж знаєте, чоловікові завжди є про що поміркувати перед побаченням. А вона не йде. Він уже зовсім розпалився, у віконця виглядає - нема сил терпіти. Ну, нарешті прийшла. Зайшла, в кутку стала. Він до неї - а від неї пахне, як у лузі навесні, якимись травами, зіллям. Готувалася, значить, до побачення. Він схопив її в обійми і почав цілувати, а вона випручалася і каже - зачекай, не спіши. Я сама все зроблю. Я тобі таке зроблю, що дівчата тобі такого ніколи не робили. Він аж підстрибнув: що то воно? Аж не може. Вона каже: роздягайся. Він: а ти? Вона: слухай, що тобі говорять. Ну він зовсім сором втратив, сорочку зніма, штани, просто перед нею. І став, готовий до бою, чекає, що ж воно буде. А жінка подивилася на нього голого, посміхнулася та кличе до себе ближче. Як підійшов, кладе руки йому на стегна і повільно так стає колінами на підлогу. А сама посміхається. Комсорг аж розгубився. Ні, він чув про таке, але в селі тоді порядки були, самі знаєте. І щоб дівчата хлопцям отаке робили, навіть уявити ніхто не міг. Злякався комсорг трохи, але цікаво ж, йому вже й багато не треба, тільки торкнися - і готовий. А жінка руки з його стегон знімає… Він аж очі закотив. Коли раптом чує - стукіт у двері. Та так сильно. Він поворухнутися - не може, очі відкрити - не може. А ззовні кричать, репетують. От почали вже двері ламати. А йому несила навіть пальцем повести, немов колода справді. Зламали двері. Це вже ранок був, планірка починалась, всі бригадири зібралися. Заходять і бачать, що комсорг голий стоїть серед контори, а перед ним на столі бюст товариша Сталіна. І бачать, що комсорг йому в рота всунув… ну, ви розумієте. Що там було, не сказати! Комсорга в кайдани і в район. Люди сміються, аж помирають, а розповісти нікому не можуть, бо тоді тільки за одну таку розповідь можна було поїхати пасти білих ведмедів, гірше чим за сам факт. Сам факт ніхто навіть уявити собі не міг. І слідчі теж. Жоден з них так і не наважився написати у справі, що ж робив комсорг у конторі, хоч сміялося все НКВД. Так і сидів бідолаха ні за що, а тут якраз Сталін помер, начальство вирішило справу не роздувати, тим більше що політика самі знаєте яка пішла. Взяли з хлопця страшну підписку про нерозголошення і відпустили. Так, вирішили, надійніше, бо як почати ту справу писати, невідомо хто слідом піде, чи не вся районна контора, і ті, що писали, і ті, що читали. Приїхали в колгосп, і там з усіх взяли підписку. А тоді вже засудили культ, і з’ясувалося, що комсорга ніхто навіть з комсомолу не виключив. Забулися. І пішов він далі по комсомольській лінії, а тоді по партійній. Правда, прізвище довелося поміняти і переїхати. Так і опинився в нашому селі шановний парторг.

Попередня
-= 29 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!