Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Раби щурів – щури рабів

Але... На старенькому виробленому „туристі” в Європу годі й потикатись. До Європи слід готуватися ґрунтовно. Щоб не було соромно. Щоб не виглядати там жебраком. Потрібен новий сучасний велосипед, нове спорядження, візи, страховки... Відповідний одяг, гарне взуття. За найскромнішими підрахунками все це тягнуло на вісім тисяч доларів, а звідки взяти? Інститутської зарплати й на життя вистачає ледь-ледь, а пошуки спонсора поки що залишались на рівні пошуків...

На зворотному шляху відвідав Софіївку. Він завжди зупинявся тут, якщо маршрут пролягав поруч. Любив цей парк, це диво світу, збудоване всемогутнім магнатом для своєї коханки. Не шкодував чоловік грошей на власні забаганки, тямив, що один раз на світі живе!

Тут він відпочивав. Не бігав за метушливими екскурсантами, які прагнули чимскоріше оглянути все, а походжав неквапом, всотував у себе енергію вічної краси, краси, витвореної ціною романтичного злету одних і крові та смерті інших. Дві сторони медалі (медалі за що?), як і все в цьому житті...

Того вечора місцем ночівлі він обрав рясний маслиновий чагарник, що майже впритул підступав до шосе – наче не дуже засмічено та й густі зарості надійно сховають подорожного від лихого ока.

Вже дрімав у спальнику, коли на крихітну галявинку, поряд з місцем, де він розташувався, заїхав автомобіль. „От чорт! – лайнувся подумки. – Невже доведеться згортатись? Добре, як заїхала парочка, ці швидко зроблять своє діло й ушиються. А якщо п’яна компанія? Шум, гамір, гучна музика... І хтозна ще, як вони поведуться, уздрівши самотнього мандрівника!”

Він прислухався. З авто вийшло кілька чоловік, помочились, неголосно перемовляючись, у траву зовсім близько від нього (добре, що велосипед стояв з іншого боку) і знов позалазили до кабіни свого авто.

Шум на шосе поволі стихав і згодом він почав розрізнювати окремі слова незнайомців, котрі нікуди вочевидь не квапились і знічев’я перемовлялися собі в кабіні при відчинених дверцятах. Спочатку він зовсім не збирався підслуховувати, лише чекав, поки несподівані сусіди заберуться й він спокійно собі засне, але автівки шелестіли нічним шосе все рідше й голоси в кабіні звучали все виразніше:

„До речі, – чулося з лівого боку чужого авто, либонь це був водій, – скільки там у нас на рахуночку? – Я ж вам казав, – відповідав глухий голос правіше. – Сорок два куски. – Сорок дві тисячі! – знову лунало зліва. – Баксів!”... Асфальтівкою прогуділо авто... „Треба шукати інше місце, – знову басував похмурий голос праворуч. – В цих краях нас либонь уже пасуть!”...

Велосипедист лежав увіп’явшись очима в темряву й боявся поворухнутись. Розмова починала цікавити його все більше. „Шухер! – вигукнув водій. – Здається клює!” Через якусь хвилину таємничий автомобіль завівся, водій увімкнув вогні, чим і дозволив туристові, визирнувши зі спальника, розгледіти номер. Не покладаючись на пам’ять, він навпомацки занотував його в свій записничок. Авто виїхало на шосе, а велосипедист довго ще не міг тієї ночі заснути, а коли заснув, то йому приснився чомусь Париж...

Розшукати власника таємничого нічного авто особливої мороки для нього не становило. Колишній однокласник, а нині полковник міліції, хтозна, повірив чи ні його історії про нахабу, який мало не збив бідолашного велотуриста на дорозі, але через кілька днів зателефонував і, по військовому чітко, доповів: „Автомобіль „Фольксваген” білого кольору, державний номер 173 – 91 КХ, зареєстровано Макарівським МРЕВ на ім’я Куріпченка Олександра Васильовича, який проживає за адресою... ” і, назбиравши відгулів, велосипедист поїхав у Макарівку...

Попередня
-= 25 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!