Слава ЗСУ!

Це було „їхнє” місце.

Звичайно, ідея належала Борисові. За кілька тижнів по тому, як Ріпа пригнав з Польщі „Фольксвагена” і розкручував потихеньку свій, хоч і дрібний, але далеко не легкий бізнес, Борис прийшов до нього додому і, зневажливо споглядаючи, як Ріпа вивантажує з буса ящики з огірками, спитав:

– Ну й що ти на цьому маєш, окрім радикуліту?

– На хліб вистачає, – відповів Ріпа, розгинаючись і змахуючи з чола піт. А що?

– Не забув іще наш базар?

Ріпа полишив огірки й виліз з авто.

Вони познайомились нещодавно і зовсім випадково: на якомусь, чи то весіллі, чи дні народження, словом, на гульці опинились разом за столом і розговорились (десь після третьої – четвертої) на тему можливостей швидкого та не клопітного збагачення. Борис похвалився, що знає кілька таких способів, які вимагають незначного технічного забезпечення і міцної надійної команди. Розчервонілий Ріпа потиснув тоді Борисові руку і запевнив, що той може завжди на нього, Ріпу, розраховувати. Хмільна балачка забулась (чи майже забулась), але з того часу, зустрічаючись, вони вже віталися, як давні приятелі.

– Ходім, перекуримо.

Вийшли за ворота, сіли на лавку, Борис видобув з кишені „приму”. Від запропонованої Ріпою „мальборо” відмахнувся, втім зауважив:

– Себе, коханого, не ображаєш!

– Хай тому руки відсохнуть, хто себе... – парирував Ріпа. – Красиво жити не заборониш!

Озирнувшись, чи ніхто не вештається поблизу, Борис виклав Ріпі свій задум:

– Базарив я з одним приятелем, далекобійником працює на фірмі в Києві, жалівся: в західних областях неможливо їздити стало, надто вночі. Піратів наплодилось: падають фурі на хвіст, наближаються впритул, один вилазить на фуру, розчикрижує ножем брезент і скидає товар на узбіччя. Потім зіскакує на свою машину і все! Залишається тільки зібрати коробки! Ясно – ризик є. Але якщо все толкові продумати... От я й намислив: у тебе бус... А прикидаєш, який навар? Та ти й за рік на своїх огірках скільки не намолотиш, як можна за однісіньку ніч!

Ріпа палив „мальборо” й замріяно дивився вдалечінь. Ідея його зацікавила:

– Ну припустимо, там якісь телевізори. А ми їх з висоти – на узбіччя!

Борис метнув на співрозмовника погордливий погляд:

– Ми не будемо КИДАТИ на узбіччя. Я ж кажу, що все треба продумати ТОЛКОВО. Осознав? Зроби так, щоб лобове скло можна було швидко знімати й швидко ставити на місце. У твого буса скло високе – будь-яка коробка пролізе! І ще, зроби такий пристрій, щоб можна було чіплятися за фуру ззаду. Не знаю як, придумай. Техніка – це твоє! Наздоганяємо, чіпляємось і вантаж переправляємо прямо в салон!

– Можна в принципі. То ми що, рвонемо в західні області?

– Ні – далеко. Є інші задумки. Я розпитував далекобійника, зондував. Махнемо південніше.

– А хто полізе?

– Є такий акробат. Та ти його знаєш – Олег! Ну той, що схожий на циганчука!

Ріпа всміхнувся. На всіх міських ярмарках хлопчакуватий проворний Олег першим видобувався на височенного гладенького стовпа і позбавляв би розвагу будь-якої інтриги, якби організатори його трохи не відганяли.