Слава ЗСУ!

– Так, цей зможе. Ти з ним уже балакав?

– Поцвенькаю, не переймайся. Твоє діло – техніка. Як гадаєш, водило не почує?

– Навряд. Там у них така ізоляція, амортизація і ще чорт зна що – сидять наче в літаку!

– То що, – Борис криво всміхнувся, – робимо?

– Робимо!

Перша спроба виявилась напрочуд вдалою.

Ріпа вийняв лобове скло з ущільнювачів і тепер воно трималося лише чотирма спеціальними гвинтами, які легко можна було відгвинтити й забрати скло всередину і так само швидко вставити потім на місце. („Машина бита, – пояснював Ріпа надто цікавим, – скло на тряскому випадає. Двічі вже випадало. Мусив додаткові тримачі встановити.”) Шкода, кабіна втратила тепер герметичність і до салону забивало дощ, та вже, що поробиш. Виготовив Ріпа й „кочергу”, аби можна було на ходу чіплятися за фуру, навіть обладнав її амортизатором.

Ще задня вони знайшли підходящу місцину для засідки, вирізали зайве гілля на галявині й заховали буса в кущах.

Для піратського нападу підходила лише фура, задня частина якої закривалась тентом, а не металевими дверима, і тому щоразу, коли до них наближався великовантажний ваговоз, хтось із піратів, Борис, а частіше Ріпа, хутенько вискакував з кабіни і спрямовував на задній борт фури промінь потужного ліхтаря. Олег такими дрібницями не переймався – його робота була попереду.

Фуру, яка припала їм до вподоби, пірати діждалися вже за північ. На той час рух на шосе майже вщух і вони кинулись навздогін.

Ще на чималій віддалі від жертви Ріпа вимкнув світло і „навпомацки”, обережно наздогнав фуру, орієнтуючись лише на її габаритні вогні. Наблизившись, пірати вийняли скло і Олег, витнувшись із вікна (його притримував за ноги Борис), накинув „кочергу” на широку горизонтальну балку напівпричепа, а інший її кінець начепив на спеціальне „яблучко” на бампері „Фольксвагена”. Момент вимагав хоробрості: варто було водієві фури загальмувати, як Олега неминуче розчавило б між двома автівками. Тепер Ріпа міг вимкнути передачу – бус продовжував рух на буксирі у фури.

Олег повернувся в салон і вже потім, ставши на „кочергу” ногами, перебрався на фуру, піднявся вище, розпанахав кількома рухами брезент і пірнув у темний отвір. Збігло кілька тривожних миттєвостей і в отворі з’явилась перша коробка. Вилізши з вікна майже по пояс, Борис взяв товар і обережно переправив здобич до вантажного відділення. Туди для пом’якшення накидали порожніх мішків. Далі коробки пішли одна за одною.

Ріпа міцно, аж пальці затерпли, вчепився в кермо і мов зачарований не зводив ока з габаритного ліхтаря фури, котрий легенько дрижав у кроці від його напруженого обличчя, опромінюючи салон „Фольксвагена” тривожним багряним сяйвом. Допомогти товаришам водій зараз нічим не міг.

Двадцять дев’ять коробок відправив Борис у вантажне відділення, перш ніж у темному брезентовому отворі виокруглилась Олегова голова. „Залазь, – махнув йому Борис. Досить!” Олег перебрався у „Фольксваген” а щойно було від’єднано кочергу, Ріпа загальмував і бус скотився на узбіччя. На місці вони швидко встановили скло і рушили вже з увімкненим світлом далі.

Борис нетерпляче розпечатав коробку:

– Чорт, напакували тут... фотоапарати! Неслабо. А це? Відеокамери! Та тут товару на тисячі доларів! Живемо!