Слава ЗСУ!

— Не будь циніком. Нічия.

— Ні, скажи мені як є.

— Гаразд. Якщо я не втратила глузду, вона закохана в нас обох.

— Ти не втратила глузду.

— Мабуть, ще ні.

— То що ж тобі муляє?

— Сама не знаю,— відказала Кетрін.

— І я не знаю.

— Якось воно трохи дивно й кумедно.

— Не знаю,— сказав Девід.— Хочеш, підемо купатися? Вчора ми день пропустили.

— Ходімо. А її покличемо? Інакше буде якось нечемно.

— Тоді нам доведеться надягти купальні костюми.

— За такого вітру це тільки до речі. Сьогодні позасмагати на пісочку не випадає.

— Терпіти не можу бути з тобою в купальниках.

— Я теж. Але, може, завтра цей вітер уже вщухне.

Потім, коли вони троє вже їхали гірською дорогою і Девід сидів за кермом громіздкої старої «ізотти», проклинаючи в душі жорсткі гальма й весь час відчуваючи, як нагально потребує ремонту розладнаний мотор, Кетрін сказала:

— Тут є дві-три бухточки, де ми, коли самі, купаємося без костюмів. Це єдиний спосіб по-справжньому засмагнути.

— Сьогодні не позасмагаєш,— зауважив Девід.— Надто вітряно.

— Але поплавати, якщо ти згодна, можна й без костюмів,— мовила Кетрін до дівчини.— І якщо Девід не проти. Ото була б потіха.

— Я б залюбки,— озвалася дівчина.— А ви не проти? — запитала вона Девіда.

Увечері Девід зробив два мартіні, і дівчина спитала:

— У вас завжди все так чудово, як було сьогодні?

— Приємний був день,— відказав Девід. Кетрін ще не вийшла із спальні, і він сидів удвох з дівчиною перед невеликим баром, що його мосьє Ороль обладнав минулої зими в кутку найбільшої кімнати свого провансальського будинку.

— Коли я випиваю, мені хочеться казати речі, яких нізащо не слід казати.

— То не кажіть.

— Який же сенс тоді пити?

— Це не називається пити. Що там важить один мартіні.

— Ви не були збентежені, коли ми купалися?

— Ні. А що — мав бути?

— Та ні,— відказала вона.— Мені приємно було дивитись на вас.

— От і добре,— мовив він.— Як мартіні?

— Дуже міцний, але мені смакує. А ви й Кетрін ніколи не купались отак з кимось іншим?

— Ні. А чого б то?

— Так я по-справжньому засмагну.

— Та певне.

— Чи ви воліли б, щоб я не була така темно-коричнева?

— У вас гарна засмага. Як хочете, засмагніть до такого кольору по всьому тілі.

— Я подумала: може б, ви воліли, щоб одна з ваших дівчат була світліша за другу.

— Ви не моя дівчина.

— Ні, ваша,— заперечила вона.— Я ж вам уже казала.

— Ви більш не червонієте.

— Я здолала свою сором'язливість, коли ми купалися. Сподіваюся, тепер довго не червонітиму. Ось чому я й була така балакуча — щоб перебороти себе. Ось чому й вам оте сказала.

— Вам личить цей кашеміровий светр,— мовив Девід.

— Кетрін каже, ми обидві носитимемо такі. Я не перестала вам подобатись, коли сказала оте?

— Я забув, що ви мені сказали.

— Що кохаю вас.

— Не говоріть дурниць.

— Ви не вірите, що з людиною може так статися? Як оце зі мною щодо вас обох?

— Ніхто не закохується у двох воднораз.

— Ви цього не знаєте,— сказала вона.

— Дурниці,— відказав Девід.— Усе це просто балачки.

— Аж ніяк. Це правда.

— Вам тільки здається так. Це безглуздя.

— Гаразд,— погодилась вона.— Це безглуздя. Але ж я тут.

— Еге ж. Ви тут,— мовив Девід. Він дивився на Кетрін, що йшла до них, усміхнена й щаслива.

— Привіт плавцям,— сказала вона.— Ой, який жаль. Я не побачила, як Маріта п'є свій перший мартіні.

— Я ще не допила,— озвалася дівчина.

— Як він на неї діє, Девіде?

— Розв'язує їй язика, і вона починає молоти дурниці.

— Ми почнемо пити наново. Ти такий молодець, що вдихнув життя в цей бар. Це в нас такий собі дослідний заклад. Тільки треба ще дзеркало. Що то за бар без дзеркала!

— Можемо завтра ж купити,— мовила дівчина.— Я залюбки беру це на себе.

— Не розганяйся,— сказала Кетрін.— Поїдемо вдвох та й купимо, і тоді всі зможемо бачити одне одного, коли почнемо молоти дурниці, й знатимемо, чи такі вже вони дурні. Адже дзеркало в барі не ошукаєш.

— Тільки коли я починаю здаватися собі в дзеркалі кумедним, я розумію, що зазнав поразки,— зауважив Девід.

— Ти ніколи не зазнаєш поразки. Як можна зазнати поразки, маючи двох таких дівчат? — мовила Кетрін.

— Оце ж таки і я намагалась йому довести,— докинула дівчина й уперше за цілий вечір почервоніла.

— Вона твоя дівчина, і я твоя дівчина,— провадила Кетрін.— Отож не будь занудним і розважай своїх дівчат. Хіба вони тобі не до вподоби? Я — оця дуже світла, з котрою ти одружений.