Слава ЗСУ!

— Якщо й ти хочеш,— відказала Маріта, а потім додала: — Тоді я не знала, що між вами точиться бій.

— Та й я не знав.

— Що тепер справді важливо для тебе, то це виграти час.

— Але не в Кетрін.

— Тільки тому, що в неї зовсім інші виміри часу. Час її панічно лякає. Ось ти сказав, що все сьогодні сталося тільки з її поспіху. Це не зовсім так, але в цьому є сенс. А ти вже давно чудово даєш собі раду з часом.

Вони ще довго сиділи в кафе, нарешті Девід підкликав офіціанта й заплатив за випите, залишивши щедрі чайові. Він запустив мотор, увімкнув фари і вже натискав на зчеплення, коли це раптом у його свідомості знову зринуло те, що сталося. Зринуло так ясно й чітко, як і тієї миті, коли він уперше заглянув у бочку для сміття й побачив там розворушений старим мітлищем попіл. Він обережно намацував фарами дорогу з тихого й безлюдного вечірнього містечка і, поминувши порт, виїхав на шосе. Маріта прихилилась до його плеча, і Девід почув, як вона промовила:

— Я все розумію, Девіде. Мені воно теж болить.

— Не давай.

— Я рада, що болить. Нічого тут не вдієш, але ми щось та вдіємо.

— От і добре.

— Ні, таки вдіємо. Toi et moi34.

Розділ двадцять восьмий

Коли Девід і Маріта, повернувшись до готелю, зайшли у велику вітальню, в дверях кухні з'явилася господиня. В руці у неї був якийсь лист.

— Мадам поїхала поїздом до Біарріца,— сказала вона.— Залишила для мосьє оцього листа.

— Коли вона виїхала звідси? — запитав Девід.

— Одразу ж після того, як поїхали ви й мадам,— відказала пані Ороль.— А спершу послала хлопця на станцію по квиток у wagon-lit35.

Девід узявся читати листа.

— Що вам подати на вечерю? — спитала господиня.— Холодне курча з салатом? А для початку — омлет. Є й ягнятинка, якщо мосьє забажає. Що йому більше до смаку, мадам?..

Поки Маріта й пані Ороль розмовляли про вечерю, Девід прочитав листа. Тоді поклав його в кишеню й повернувся до господині:

— Вона була спокійна, коли від'їжджала?

— Я б не сказала, мосьє.

— Вона повернеться,— мовив Девід.

— Ну звісно, мосьє.

— Ми добре піклуватимемося про неї.

— Звісно, мосьє.

Пані Ороль, пораючись коло омлету, пустила сльозу, і Девід обняв і поцілував її.

— Ви йдіть собі, побалакайте з мадам,— сказала вона,— а я тим часом накрию на стіл. Ороль з племінником подалися до міста пограти в белот36 і погомоніти про політику.

— Я сама накрию,— озвалася Маріта.— Девіде, відкоркуй, будь ласка, вино. Як ти думаєш, чи не випити нам пляшку «Лансона»?..

Девід зачинив дверці льодовні і, тримаючи холодну пляшку в одній руці, другою зняв із шийки сріблясту обгортку, розкрутив дротяне кільце, а тоді почав помалу обертати корок між великим і вказівним пальцями, відчуваючи гострий край металевого кружальця на корку й приємну вагу та холод довгастої обтічної пляшки. Обережно вийнявши корок, він налив три повні келихи. Господиня відійшла від плити, і всі троє піднесли келихи. Девід не знав, за що б випити, і сказав перше, що спало на думку:

— A nous et a la liberte37.

Вони випили, потім мадам подала омлет, і всі троє знову випили, цього разу вже без тосту.

— Поїж, Девіде, прошу тебе,— сказала Маріта.

— Гаразд,— мовив він, відпив ще вина і повільно з'їв трохи омлету.

— Ну ще хоч трішечки,— сказала Маріта.— Тобі треба поїсти.

Мадам поглянула на неї і легенько похитала головою.

— Від того, що ви не їстимете, нікому краще не буде,— мовила вона до Девіда.

— Та вже ж,— озвавсь Девід і став повільно й ретельно жувати, запиваючи їжу шампанським, і щоразу, як він доливав у келих вина, воно знов і знов оживало.

— Де вона залишила машину? — спитав він.

— На станції,— відказала мадам.— З нею їздив хлопець. Він привіз ключі від машини. Я поклала їх у вашій кімнаті.

— Вагон був не переповнений?

— Ні. Хлопець провів її в купе. Пасажирів було обмаль. Так що місце вона має.

— То непоганий поїзд,— мовив Девід.

— З'їжте шматок курчати,— сказала мадам,— і випийте ще вина. Відкоркуйте свіжу пляшку. Вашій жінці теж хочеться пити.

— Мені не хочеться,— заперечила Маріта.

— Хочеться, хочеться,— не вгавала мадам.— Допивайте це і беріть ще пляшку до себе в кімнату. Я цього чоловіка знаю. Добре вино йому тільки на користь.

— Я не хочу перепивати, cherie38,— сказав їй Девід,— Бо завтра нас чекає недобрий день, то не треба, щоб і мені було недобре.

— А вам і не буде. Я ж вас знаю. Тільки поїжте як слід, зробіть мені приємність.