Слава ЗСУ!

— А ми Берни?

— Звісно, що Берни, аякже. Потрібен тільки деякий час, щоб оформити належні папери. Але ми — це ми. Хочеш, я дам письмове свідчення? Сподіваюсь, бодай це написати я спроможуся.

— Немає такої потреби.

— Ось зараз напишу на піску,— сказав Девід.

Вони заснули міцним, здоровим сном і проспали мало не до вечора. Уже сідало сонце, коли Маріта прокинулась і побачила Девіда, що спав поруч неї. Губи його були міцно стулені, дихав він спокійно і рівно, а вона дивилася на його обличчя, на заплющені очі, що їх лише двічі перед тим бачила склеплені сном, на його груди, на простягнені вздовж тулуба руки. Потім перейшла до дверей ванної і поглянула на себе у високе, на повен зріст, дзеркало. Усміхнулася до свого відображення. А тоді одяглась, пішла до кухні й завела розмову з господинею.

Девід і далі спав, і згодом вона повернулася й сіла біля нього на край ліжка. В сутінках його волосся здавалося майже білим проти засмаглого обличчя. Маріта сиділа й чекала, поки він прокинеться.

Вони сиділи біля стойки бару й пили віскі з «Перр'є». Маріта пильно стежила за собою, щоб не випити зайвого.

— По-моєму, тобі слід щодня їздити до міста,— сказала вона.— Купити газети, вихилити десь чарчину, почитати на самоті. Шкода, що поблизу немає клубу чи справжнього кафе, де ти міг би заприятелювати з кимось.

— Та немає.

— І все ж таки, я вважаю, тобі буде корисно щодня проводити без мене якусь годину чи дві, крім тих, коли ти працюєш. Досі ти був оточений самими жінками. А я дбатиму про те, щоб ти мав і чоловіче товариство. Кетрін нехтувала цим, і то був один з дуже серйозних її прорахунків.

— Без лихого умислу, бо в цьому більше винен я сам.

— Може, й твоя правда. А як ти дивишся на те, щоб у нас були друзі? Справжні друзі.

— У кожного з нас уже є по одному.

— А інші будуть?

— Можливо.

— Чи не відіб'ють вони тебе в мене, бо з ними буде цікавіше?

— Не буде.

— А що, як прийдуть молоді, ще не звідані й свіжі, з новими принадами, і ти занудьгуєш зі мною?

— Не прийдуть, і я не занудьгую.

— А як і прийдуть, то я їх повбиваю. Я не віддам тебе нікому, як це зробила Кетрін.

— От і добре.

— Я хочу, щоб ти мав друзів-чоловіків, товаришів з війни, з ким міг би піти постріляти, пограти в карти у клубі. А от друзі жіночої статі нам ні до чого, правда ж? Нові, незнайомі, такі що закохуватимуться в тебе, по-справжньому тебе розумітимуть і всяке таке інше.

— Я не ласий до жінок, ти ж знаєш.

— Повсякчас з'являються нові,— провадила Маріта.— День крізь день навколо нові жінки. Ніхто не може бути цілковито певним. А надто ти.

— Я кохаю тебе,— сказав Девід,— і ти моя подруга. Але ні про що не турбуйся. Просто будь зі мною.

— Я з тобою.

— Так, і я люблю дивитися на тебе, і знаю, що ти поруч і що ми разом заснемо й будемо щасливі.

Уночі Маріта лежала, нахилившись над ним, і Девід відчував її груди проти своїх, і її руку в себе під головою, і другу руку, що пестливо торкалась його тіла, і її уста на своїх устах.

— Я твоя дівчинка,— шепотіла вона в темряві.— Твоя дівчинка. Хай там що, а я завжди твоя. Твоя слухняна дівчинка, що дуже кохає тебе.

— Авжеж, моя люба, моя кохана. Спи спокійно. Спи...

— Засинай ти перший,— мовила Маріта,— а я за хвилинку повернуся.

Коли вона повернулася, Девід уже спав, і вона тихенько забралася під простирадло й лягла поряд. Він спав на правому боці й дихав тихо й рівно.

Розділ тридцятий

Прокинувся Девід рано, тільки-но почало розвиднятися. За вікном ще стояв сірий присмерк, і стовбури сосон були не такі, які він звик бачити, прокидаючись, і море за ними неначе відступило ген далі. Уві сні він одлежав праву руку, і вона геть затерпла. Остаточно прочнувшись від сну, Девід збагнув, що лежить у чужому ліжку, а потім побачив і Маріту, яка спала поруч. Тоді він усе пригадав, ніжно подивився на дівчину, прикрив простирадлом її смагле молоде тіло, легенько торкнувсь устами її уст, а потім накинув халат і, все ще бачачи внутрішнім зором сплячу Маріту, вийшов у вологий від роси ранній ранок. Перейшовши до власної спальні, Девід прийняв холодний душ, поголився, надяг сорочку та шорти й подавсь до своєї робочої кімнати. Поминаючи двері Марітиної спальні, він зупинився й дуже обережно прочинив їх. Постояв якусь хвилю, дивлячись, як дівчина спить, а тоді тихенько зачинив двері й пішов працювати. Дістав новий зошит, застругав п'ять олівців і взявся писати оповідання про свого батька й про отой наскок за часів повстання маджі-маджі, що почався з переходу через висхле солонцеве озеро. Отам він тепер і брів, здолавши до сходу сонця лише половину тієї страхітливої дороги, якою належало йти тільки потемки, а сонце пекло дедалі нестерпніше, і перед очима вже почали виникати міражі. На той час, як за вікном його робочої кімнати забуяв ясний день і від моря крізь сосни повіяв міцний і свіжий східний вітер, він саме знімався вдосвіта після першої похідної ночівлі під смоковницями, де з кам'янистого урвища точилася вода, і вирушав далі довгим видолинком, що ген попереду врізався вузькою ущелиною в крутосхил.