Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Республіка Шкід

Зупинившись біля дверей, багатозначно перезирнулися. Потім Янкель скрушно похитав головою і процідив:

— Попаде.

— Попаде, — підтвердив Косар.



День тягнувся за усталеним порядком. Ранковий час змінився уроками, уроки — перервами, все було як завжди, тільки прихожі учні дивувалися: сьогодні приютські не канючили у них за звичкою докурити «зоставочки», а врочисто й недбало закурювали свої пахучі самокрутки.

На четвертій перерві, перед обідом, Янкель занепокоївся: пропажу могли незабаром помітити, а у нього досі під подушкою лежав тютюн. Підганяло його й те, що інші вже встигли сховати свою здобич.

Не переводячи духу, вибіг він по сходах нагору в спальню, витягнув тютюн і спинився, вагаючись.

Куди ж заховати? Закинути на грубу? Не можна — прибиратимуть і знайдуть. У грубу — згорить. В душник — провалиться.

Янкель вискочив у коридор, пробіг до ванної і влетів туди. Сунувся, зрадівши, під ванну й вилаявся: хтось випередив його — рука намацала чужу пачку.

В паніці він помчав у порожній нижній зал, перетворений на сарай і геть завалений партами. З відчайдушною рішучістю сунув тютюн під поламану кафедру і тільки тоді заспокоївся.

Спускаючись униз, Янкель почув, як задеренчав дзвоник, що кликав на обід. Згадав, що він черговий, і стрімголов помчав на кухню.

Треба було нарізати десять восьмушок — порцій хліба для інтернатських, — це ж був обов'язок чергового.

Шкідський обід був свого роду релігійним обрядом, і кожен новий вихованець мав твердо вивчити обідні правила.

Спершу до їдальні входили вихованці приютські і мовчки сідали за стіл. До другого столу сідали «прихожі».

Хвилинку сиділи мовчки, заклавши руки за спину, і зиркали голодними очима на вхідні двері, що вели в кухню.

Потім з'являвся завшколою з маленьким зошитом у руках, і починався другий акт — перекличка.

Щодня вранці і ввечері, під час обіду й вечері, викликали весь склад вихованців, і кожен повинен був відповісти: «Тут». Тільки тоді він діставав право їсти, коли перед його прізвищем виростала «галочка», яка означала, що він справді тут, у їдальні, і що пайок не пропаде марно. Потім черговий вносив на дерев'яному щиті восьмушки і клав перед кожним на стіл. Після цього з'являлася вилицювата, рябувата Марта і розливала незмінний пшоняний суп на оселедцевому відварі і незмінну пшоняну кашу, бо, крім пшона та оселедців, у коморі ніколи нічого не було. Олію, якою засмачували кашу, іноді заміняв тюленячий жир.

За сигналом Вікмиксора починалося загальне сопіння, пихтіння і плямкання, яке, правда, тривало дуже недовго, бо порції супу й каші не відповідали апетиту шкідців. Наприкінці, на солодке, Вікмиксор виголошував промову. Він говорив або про останні події за стінами школи, або про якісь свої нові плани та заходи чи просто повідомляв, на радість вихованцям, що йому вдалося вибити для школи кілька кубів дров.

Точнісінько те саме повторилось і в день чергування Янкеля, тільки цього разу промова Вікмиксора була присвячена питанням етичним. З гнівом і зневагою завшколою громив ту частину несвідомих учнів, яка віддається огидному пороку обжерливості, намагаючись одержати свою порцію якнайшвидше й поза чергою.

Промова скінчилася. Чи задоволена була аудиторія, лишилося невідомим, але завшколою був задоволений і вже збирався піти й собі прийняти належну йому порцію оселедцевого бульйону та пшоняної каші, як раптом усю цю добре проведену програму порушив економ.

Він старечою, тремтячою ходою випурхнув із дверей, підшкутильгав до зава й почав тихо йому щось говорити. Шкідці нюхом відчули недобре, їхні фізіономії витяглись, і пшоняна каша, їжа солдатів і дитбудинківців періоду громадянської війни та розрухи, звичайно слизенька, невідчутна й гладенька, раптом одразу застряла в десяти глотках і втратила свій смак.

У повітрі запахло порохом.

Економ говорив довго, — мабуть, довше, ніж хотілося шкідцям.

Десять пар очей стежили, як поступово змінювалося обличчя Вікмиксора: спершу брови здивовано стрибнули вгору й кінчик носа опустився, потім тонкі губи склалися в гримасу обурення, пенсне скорботно затріпотіло на горбочку, а кінчик носа почервонів. Вікмиксор підвівся і сказав:

— Хлопці, у нас сталося велике неподобство!

Екстерни безтурботно втупились у гнівне обличчя зава, сподіваючись почути додаткову промову на другий десерт, але в приютських серця злякано тьохнули і враз спинилися.

— В нашій школі вчинено крадіжку. Якісь каналії вкрали з передпокою нашого економа одинадцять пачок тютюну, присланого для вихователів. Хлопці, я повторюю: це неподобство. Якщо за півгодини винних не буде знайдено, я вживу заходів. Так що пам'ятайте, хлопці!..

Попередня
-= 11 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!