Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Республіка Шкід

Це була найкоротша і найзмістовніша промова з усіх промов, виголошених Вікмиксором з дня заснування ІПкіди, і вона ж стала першою, яка викликала небувалу бурю.

Після слів Вікмиксора виникло загальне обурення. Особливо обурювались екстерни, для яких усе це було несподіванкою, а інтернатським нічого не лишалося робити, як підтримувати й поділяти це обурення.

Буря з їдальні перелилася в класи, але півгодини минуло, а злодіїв не знайшли. Таким чином, автоматично набрали чинності «заходи» завшколою, що дуже скоро показали себе.

Після уроків у інтернатських забрали пальта. Це означало, що їх позбавлено вільної прогулянки. То був тяжкий удар.

Сам по собі прийшов сумний настрій, і хоч активне ядро — Циган, Горобець, Янкель і Косар — намагалися підтримати дух і закликати боротися до кінця, великого успіху їхні промови вже не мали.

Даремно Циган, люто водячи чорними очима і скрегочучи зубами, казав страшним голосом:

— Дивіться, сполото, стояти до останнього. Не признаватися!..

Його погано слухали.

Довгий зимовий вечір тягнувся повільно і нудно.

За вікном, покритим сірими крижаними візерунками, жваво видзвонювали трамваї і чути було окрики візників. А тут, у напівтемній спальні, томилися без ніякого діла десять вихованців. Янкель забився в куток і, піймавши кота, запекло тягнув його за хвіст. Кіт відчайдушно намагався вирватись, потім, після марних спроб, жалісно занявчав.

— Перестань, Янкель. Нащо твар мучиш? — ліниво пробував захистити «твар» Горобець, але Янкель продовжував своє.

— Янкель, не муч кота. Йому теж, мабуть, боляче, — підтримав Горобця Косар.

Котом зацікавилися й інші. Спочатку дивилися байдуже, але, побачивши, що бідному котові несила терпіти, почали заступатись.

— І чого прив'язався, справді!

— Коту ж боляче, пусти…

— Потягав би себе за хвіст, тоді знав би.

До спальні ввійшов вихователь.

— Ого, Батько прийшов! Дядю Сергій, дядю Сергій, розкажіть нам що-небудь, — спробував загравати Циган, але осікся.

Батько суворо подивився на нього й відрубав:

— Громоносцев, не забувайтесь. Я вам не батько і не дядя Сергій і прошу лягати спати без балачок.

Двері рвучко зачинилися.

Довго вертілися неспокійні шкідці на скрипучих ліжках, і кожен по-своєму обдумував те, що сталося, доки міцний владний сон не здолав їхні тривоги й під звуки розучуваного Верблюдичем мотиву не поніс їх далеко від душної спальні.



Рано-вранці Янкель прокинувся від неспокійної думки: чи цілий тютюн?

Він спробував відмахнутись од цієї думки, але тривожне передчуття не залишало його. Сяк-так одягнувшись, він встав і прокрався в зал.

Ось і кафедра. Янкель, піднатужившись, трошки підняв її, насилу тримаючи важку споруду, зазирнув під низ, але тютюну не побачив.

Тоді, потіючи від хвилювання, він розшукав товсту дерев’яну палицю, підклав її під край кафедри, а сам ліг на живіт і почав шарити. Тютюну не було. Янкель зайшов з другого боку, знову пошукав: як і раніше, рука його їздила по гладенькій і запиленій поверхні паркету.

Він похолов і, намагаючись заспокоїти себе, сказав уголос:

— Певно, під другою кафедрою.

Знову зусилля, повзання і знову розчарування. Під третьою кафедрою тютюну теж не було.

— Поцупили тютюн, чорти! — люто викрикнув Янкель, забувши про обережність. — Тягнути у товаришів! Ну добре!

Злісно погрозивши кулаком у напрямку до спальні, він тихо вийшов із залу і зайшов до ванної.

Коли він знову показався в дверях, на обличчі його вже грала усмішка. В руці він тримав щільно запечатану чвертку тютюну.



— Елло Андріївно! А як правильно: «ді фенстер» чи «дас фенстер»?

— Дас. Дас.

Еланлюм до самозабуття любила свою німецьку мову і всіляко намагалася прищепити цю любов своїм вихованцям, тому їй було дуже неприємно чути набридливе гудіння класу, який зубрив нове оповідання про садівників.

— Воронін, про що задумався? Вчи урок.

— Воробйов, перестань читати сторонні книжки. Зараз же дай книжку сюди.

— Елло Андріївно, я не читаю.

— Зараз же дай сюди книжку.

Книжка Горобця лягла на стіл, і Еланлюм знову заспокоїлася.

Коли минув час, достатній для зазубрювання, голос німки сповістив:

— Тепер перейдемо до переказу. Громоносцев, читай перший рядок.

Громоносцев легко відрубав по-німецьки першу фразу:

— Біля річки був берег, і на землі стояв будинок.

— Черних, продовжуй.

— Біля будинку стояла яблуня, на яблуні росли яблука.

Попередня
-= 12 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!