Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Республіка Шкід

Раптом посередині уроку ввійшов Верблюдич і гидким, деренчливим голосом промовив, звертаючись до Еланлюм:

— Дуже вибачаюсь, Елло Андріївно. Віктор Миколайович просив прислати до нього учнів Чорний, Громоносцев унд Воробйов. Дозвольте, е, Елло Андріївно, їх відводити.

— Не Чорний, а Черних! Навчись говорити, Верблюд! — пробурмотів ображений Янкель, який потай пишався своїм оригінальним прізвищем, і згорнув книжку.

Дорогою хлопці зосереджено мовчали, а звичайно лагідний і м'який Верблюдич похмуро смикав прищуватий ніс і поправляв пенсне.

Перед дверима кабінету завшколою шкідці мимоволі уповільнили ходу й перезирнулися. В очах у них застигло одне й те саме запитання: «Чого викликає? Невже?»

Вікмиксор сидів за столом і гортав якісь папірці. Шпаргонці зупинилися, ждали, переступаючи з ноги на ногу, і нерішуче поглядали на зава.

Настала томлива тиша, яку несміливо перервав Янкель.

— Вікторе Миколайовичу, ми прийшли.

Завідуючий обернувся, потім підвівся й співуче сказав:

— Дуже добре, що прийшли. А тепер потрудіться принести тютюн!

Якби завшколою виліз на стіл і виконав перед ними «танець живота», і тоді трійця не була б так здивована.

— Вікторе Миколайовичу! Ми нічого не знаємо. Ви нас ображаєте! — пролунав одностайний вигук, але завшколою, не підвищуючи голосу, повторив:

— Несіть тютюн!

— Та ми не брали.

— Несіть тютюн!

— Вікторе Миколайовичу, їй-бо, не брали, — побожився Янкель, і так щиро, що навіть сам здивувався і злякався.

— Ви не брали? Так? — єхидно спитав зав. — Отже, не брали?

Хлопці сторопіли, але ще трималися.

— Ні-і. Не брали.

— Он як? А чого ж ваші товариші признались і назвали вас?

— Які товариші?

— Усі ваші товариші.

— Не знаємо.

— Не знаєте? А тютюн впізнаєте? — Вікмиксор показав на стіл. У хлопців пропали останні надії. На столі лежали надірвані, пом'яті, пошматовані сім пачок украденого тютюну.

— Ну, то як, не брали тютюну? Га?

— Брали, Вікторе Миколайовичу!

— Живо принесіть сюди! — скомандував завідуючий.

За дверима трійця зупинилася.

Янкель, плюнувши, єхидно пробурмотів:

— Ну, от і вскочили. Тепер тютюнець принесемо, а потім візьмуться за нас. А на чорта, питається, ми брали цей тютюн!

— Але хто сипонув, сволота? — щиро обурився Циган.

— Хто сипонув?

Це злощасне запитання повисло в повітрі, і, не знайшовши на нього відповіді, трійця поповзла по свої заначки.

Першим повернувся Янкель. Поклав, сопучи носом, пачку на стіл зава і відійшов убік. Потім прийшов Горобець.

Громоносцева не було.

Минула хвилина, п'ять, десять хвилин — Миколка не приходив.

Вікмиксор уже втрачав терпіння, як раптом Циган увірвався в кімнату і, зніяковівши, зупинився.

— Ну? — буркнув зав. — Де тютюн?

Циган мовчав.

— Де тютюн, я тебе питаю?

— Вікторе Миколайовичу, у мене немає… тютюну… У мене… поцупили, вкрали тютюн, — почулася тиха відповідь Цигана.

Янкеля пересмикнуло. Так он чий тютюн він по злобі взяв, а тепер бідоласі Миколці доведеться відповідати.

Лютий Вікмиксор підскочив до Цигана, схопив його за комір і почав несамовито трясти, тихо примовляючи:

— Брехати, каналія? Брехати, каналія? Неси тютюн! Неси тютюн!

Янкелю здавалося, що трясуть його, але признатися не вистачало сили. Раптом він знайшов вихід.

— Вікторе Миколайовичу! У Громоносцева немає тютюну, це правда.

Вікмиксор перестав трясти, гнівно витріщився на захисника. Янкель завмер, але вирішив довести справу до кіпця.

— Бачите, Вікторе Миколайовичу. Одну пачку ми скурили разом. Одна була зайва, а одну… а одну ви, мабуть, знайшли самі. Так? Ото й була Громоносцева пачка.

— Так, правильно. Мені вихователь приніс, — задумливо пробурмотів завідуючий.

— З ванної? — спитав Громоносцев.

— Ні, здається, це з ванної.

Серце у Янкеля знову тьохнуло.

— Ну, добре, — не розтуляючи губ, промовив Вікмиксор. — Зараз можете йти. Питання про ваш мерзенний вчинок обговоримо пізніше.



Кінчились уроки; з шумом і сміхом, гучно стукаючи дверима, розходились додому екстерни.

Янкель тужливо подивився, як зачинилися за останнім двері і як черговий, замкнувши їх на ланцюжок, клацнув ключем.

«Гуляти пішли, задриги. Додому», — тоскно подумав він і знехотя поплентав у спальню.

При вході його приголомшив неймовірний шум. Спальня шаленіла.

Тільки-но він показався в дверях, до нього зразу підскочив Циган:

— Гришко! Знаєш, хто нас видав, га?

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!