Слава ЗСУ!

— Ура-а-а! Купатися!

— Купа-а-атися!

Кам'янистий схил одразу вкрився голими тілами. Море, здавалося, ледь дихало, вітру не було, але вода біля берега тривожно хвилювалася.

Звідкілясь накочувалися вали і з шумом обрушувались на каміння.

У воду залазити було важко, бо хвиля швидко викидала купальників на каміння. Та хлопці вже приловчилися.

— Ану, хто розпалює! Починай! — вигукнув Янкель, ляпаючи себе по голих стегнах.

— Розпалюй!

— Дай я. Я розпалю, — вискочив уперед Циган. Став скраю, почекав, поки підійшов крутий вал, і пірнув просто у водяний горб.

За хвилину він уже плив на хвилях, які підкидали його.

Одне за одним зникали у хвилях тіла, щоб через хвилину-дві виринути десь далеко від берега, на мілині.

Янкель залишився останній і вже хотів пірнути, коли це раптом помітив новачка.

— А ти чого не купаєшся?

— Не хочу. Та й не вмію.

— Купатися не вмієш?

— Авжеж.

— Ну й ну, — щиро здивувався Черних. Потім подумав і сказав: — Усе одно роздягайся і лізь, а то хлопці засміють. Та ти не бійся, тут мілко.

Єонін неохоче роздягнувся і поліз у воду. Незважаючи на свої чотирнадцять років, він був худенький, слабенький, і рухи в нього були якісь незграбні та вайлуваті.

Двічі Єоніна викидало на берег, але Янкель, що плавав поблизу, підбадьорював:

— Нічого. Це з незвички. Коли найде хвиля, ти вчепися міцніше за каміння.

Потім стало йому нудно возитися з новачком, і він поплив за іншими.

На мілині хлопці відпочивали, валялися на піску й знущалися з Вікмиксора, який плавав, за шкідським визначенням, «по-бабському».

Час летів швидко. Якось непомітно берег знову вкрили тіла.

Хлопці накупалися вдосталь і тепер просили їсти. Роздали хліб і по шматку масла.

Тоді Янкель знову згадав про новачка і, надумавши поговорити з ним, став шукати хлопця, але Єоніна ніде не було.

— Вікторе Миколайовичу, а новачку дали хліб? — спитав він швидко.

Вікмиксор зазирнув у зошит і відповів заперечно.

Тоді Янкель, узявши порцію хліба, подався розшукувати Єоніна.

І дуже здивувався, побачивши перед очима таку картину. За кущами на протилежному боці дамби сидів новачок, а з ним двоє німецьких моряків.

Найдивовижніше, що всі троє жваво розмовляли по-німецьки. Причому новачок шкварив чужою мовою так само вільно, як і російською.

«Ого!» — з мимовільним захопленням подумав Янкель і вискочив із-за куща.

Німці здивовано оглянули нового пришельця, потім привітно почали всміхатися, закивали головами й запросили Янкеля сісти, пояснюючи запрошення жестами. Янкель, щоб не осоромитися, напружив усю свою пам'ять і нарешті, зібравши кілька підхожих слів, які він чув на уроках німецької мови, галантно вклонився й мовив:

— Гутен таг, дейтчлянд камераден.

— Гутен таг, гутен таг, — знову всміхнулися німці, але Янкель уже більш нічого не міг сказати, бо, передавши хліб новачкові, помчав назад. Там він, скорчивши невинну міну, підійшов до завідуючого.

— Вікторе Миколайовичу, а як по-німецьки буде… Ну, скажімо: «Товаришу, дай мені цигарку?»

Вікмиксор добродушно всміхнувся:

— Знаєш, не пам'ятаю. Спитай у Елли Андріївни. Вона в будці.

Янкель одійшов.

Еланлюм справді сиділа в маленькій напіврозваленій альтанці на протилежному березі острова. Вона прийшла пізніше за дітей і, викупавшись осторонь, тепер відпочивала.

Янкель повторив запитання, але Еланлюм зиркнула на нього:

— Навіщо це тобі?

— Так. Хочу попрактикуватися в розмовній німецькій мові.

Еллочка хвилину подумала, потім сказала:

— Камераден, бітте, гебен зі мір айне цігаретте.

— Спасибі, Елло Андріївно! — вигукнув Янкель і помчав до німців, намагаючись не розгубити по дорозі німецькі слова.

Там він ще раз вклонився і повторив фразу. Німці засміялись — вийняли по сигареті. Янкель узяв обидві і пішов, цілком задоволений своїми практичними заняттями.

На березі він витягнув сигарету й закурив. Запашний тютюн лоскотав горло. Відчувши незвичний запах, хлопці оточили його.

— Де взяв?

— Сигарети курить!

Але Черних промовчав і тільки розповів про новачка й про те, як здорово той розмовляє по-німецьки.

Проте хлопці вже розшукали німців. Поодинці вся Шкіда незабаром зібралася навколо моряків.

Єонін виступав у ролі перекладача.

Він перекладав і запитання хлопців, і відповіді німців.

А запитань у хлопців було багато, і найрізноманітніші. Чому провалилася в Німеччині революція? Чи є в Німеччині дитячі будинки? Чи є там безпритульні? Чи вивчають в німецьких школах російську мову? Чи траплялося морякам бувати в Африці? Чи бачили вони крокодилів? Чому вони курять не цигарки, а сигарети? Чому німці терплять у себе капіталістів?