Слава ЗСУ!

СТРЕЛЬНА ТРЕМТИТЬ

Травень усміхнувся. — Переселення народів. — Косецький-фокусник. — На дачі. — Сонячні ванни. — Кабаре. — Всі на одного. — «Дзеркало». — Стрельна тремтить. — Історія невдалого нальоту. — «Літопис» і розряди.

Перше травня.

Маленьку республіку захлюпнув потік звуків, прапорів, людей і сонця.

Зранку навколо стін Шкіди безупинно перекочувалися хвилі демонстрантів.

Ніколи ще шкідці не були так збуджені. Вони товпилися біля розчинених вікон і кричали демонстрантам «ура». Вони самі хотіли бути там і йти рядами на майдан, але цього року дітей на демонстрацію чогось не пустили.

Весна усміхалася першим травнем. Перший травень усміхався сайками. Білими, давно не баченими сайками.

Їх роздавали за ранковим чаєм. За обідом Вікмиксор виголосив промову про свято, потім шкідці співали «Інтернаціонал».

Увечері всі від молодшого до старшого ходили в місто, дивились ілюмінацію, слухали музику й штовхалися, задоволені, у веселому святковому натовпі.

Шкідці радісно зустріли весну, а ще радісніше їм стало, коли дізналися, що губвно розшукав для своїх вихованців дачу.

Коли остаточно стало відомо, що для хлопців відвойовано дачу десь у Стрельні і що пора переїжджати, вся Шкіда висипала на вулицю, наповнивши її криками й гамором.

Переїжджати треба було трамваєм. Зранку мобілізували всі сили.

Вихованці в'язали паки білизни, згортали матраци і переносили вниз ліжка.

Хлопці з запалом взялися до роботи. Навіть найменші першовідділенці пройнялися важливістю моменту й працювали не гірше за великих.

— Гей, ти! — кричав маленький, схожий на пузир Тирновський на свого товариша. — Куди край заносиш? Лівіше, лівіше. А то не пролізеш.

Вони несли ліжко.

Внизу Янкель, Циган і Япончик укладали речі, а разом з ними був граф Косецький.

Граф Косецький — халдей, але його молодість і суто товариське ставлення до хлопців зблизили з ним шкідців. Графом Косецьким його звали позаочі. Він був косоокий, звідси й пішло те прізвисько.

Завоював Косецький довір'я у старших з першого дня.

Ось як це вийшло.

Косецький щойно прибув у школу і ввечері почав знайомитися з учнями.

Сиділи в класі. Косецький довго говорив про те, що він добрий фізик і що він вестиме практичні заняття.

— Це добре! — вигукнув захоплено Японець. — А у нас фізичного приладдя до біса. Он ціла шафа стоїть.

З цими словами він показав на шафу, що стояла в кутку класу.

— Де? Покажіть, — пожвавішав Косецький. Очі його заблищали, і він побіг до шафи.

— Та вона замкнена.

— Не чіпайте, Панасе Володимировичу! Вітя заборонив її чіпати!

Хлопці самі злякалися поведінки Косецького, а він, безтурботно всміхаючись, казав:

— Чорт з ним, що ваш Вітя заборонив, а ми відчинимо й подивимось.

— Не треба!

— Попаде нам, засиплемось.

Але Косецький відгвинтив складеним ножичком клямку і, не торкнувшись висячого замка, відчинив шафу.

Він витягнув динамо на стіл і почав захоплено пояснювати його дію.

У школі було зовсім тихо.

Молодші вже спали, і тільки маленька група старшокласників сиділа в класі.

Хлопці слухали пояснення, але самі занепокоєно насторожилися, щоб не пропустити найменшого шарудіння.

Раптом на сходах грюкнули двері.

— Ховайте! Вікмиксор!

— Ховайте!

Динамо боком кинули в шафу, причинили двері, ледве встигли всунути гвинти й відскочили. До класу ввійшов Вікмиксор. Він робив свій черговий обхід.

— А, ви ще тут?

— Так, Вікторе Миколайовичу. Домовляємося про завтрашні заняття. Зараз підемо спати.

— Пора, пора, хлопці.

Вікмиксор походив кілька хвилин по кімнаті, почухав за вухом, перевірив пальцем куряву на партах і спокійно підійшов до шафи.

Хлопці завмерли.

Погляди тривожно вп'ялися в пальці Вікмиксора, а той помацав машинально замок і, через короткозорість не розгледівши гвинтів, які стирчали до половини, вийшов.

Зітхання полегкості вирвалось одразу в усіх з грудей.

— Минулося!

Потім, коли вже полягали в ліжка, Циган довго захоплювався:

— Ну й сміливий цей Косецький. Я — й то здрейфив, а йому хоч би що.

Після цього випадку Косецький твердо завоював собі довір'я серед старших і навіть зійшовся з ними близько, у них виникли майже товариські стосунки.

І ось тепер він разом з хлопцями весело пакував речі. В короткі хвилини відпочинку компанія сідала на парадних сходах і зачіпала перехожих.

— Обережніше, громадянине. Тут калюжа.

— Гей, торговко, знову з плескачами вийшла. Геть відси, а то в міліцію одведемо, — покрикував Циган.