знайди книгу для душі...
Четвертий — Тихіков.
Сергіївська характеризує його так:
У Тихікова трикутна голова, високий лоб, коротенька, нескладна постать. У Шкіді до кінця днів своїх Тихіков залишався відлюдним, бешкетував рідко.
Ці четверо прийшли до Шкіди міцно спаяні у неподільний союз. Думали спільно відстоювати свої інтереси. Навчені досвідом Сергіївської, не сподівалися на добру зустріч.
Але помилилися. Зустріли їх дуже добре, як, зрештою, зустрічали й усіх інших.
З першого ж дня Джапарідзе, як найрозвиненіший, пристав до «верхів». Дізнавшись, що у Шкіді видаються журнали, він заявив про своє бажання видавати журнал «Шахіст». Очевидно, побачивши в цьому якусь для себе вигоду, Янкель уклав з ним сламу.
Корольов увійшов у сламу з Купцем, а Старолинського взяв під свій захист Пантелєєв.
Тільки Тихіков лишився без нерозлучних друзів. Завжди він сидів за партою, читав Майна Ріда або Жюля Верна і весь час щось жував… Жував, пережовував, відригував і гикав. За це згодом він дістав прізвисько Жуйний.
Четвірка принесла з собою давні прізвиська: Корольов — Флакончик, Старолипський — Хлопчик, Тихіков — Адмірал, а Джапарідзе — прізвисько непристойне.
У Шкіді лише Тихікову вдалося зберегти прізвисько Адмірал, решту перейменували у перший же день їхнього приходу.
— Джапарідзе — надто довге, — заявив Японець. — А паскудних прізвиськ ми не даємо. Тому назвемо тебе просто Дзе.
— Ваше діло, — погодився грузин, — Дзе так Дзе.
Старолинського той же Японець назвав чомусь Голим паном. Згодом його звали Голий пан, Пан, Голий і просто Голенький.
Корольова прозвали Кальмотом за те, що він замість «кусок» казав «кальмот»:
— Дай мені кальмот хлібця.
Або:
— Позич кальмотик сахарину.
Одночасно з сергіївською четвіркою прийшов у Шкіду і Гладун, тихий чоловічок з пухлим обличчям і туманним минулим.
САША ПИЛЬНИКОВ
Костолмед діє. — На гімнастику, швидко! — Зцілення прокажених. — «Альте камераден». — Мюллерівська гімнастика. — Манна небесна на класній грубі. — Хлопець з бабським обличчям. — Туфлі. — Жест нальотчика. — Недотепа.
Продзвенів дзвоник, закінчилася перерва. У клас четвертого відділення ввійшов Костолмед, він же Костець.
— На гімнастику, швидко!
Хлопці неохоче поплентали з класу.
— Швидко! — підганяв Костець, постукуючи круглою полірованою паличкою.
Коли всі вийшли з класу, за партами лишилися сидіти Японець і Янкель.
— А ви що? — піднявши брови, спитав Костець.
— Не можемо, — скрививши обличчя, промовив Японець. — У нас ноги болять.
Хворі шкідці за наказом Вікмиксора звільнялися від гімнастики.
— Покажіть, — сказав Костець.
Японець, кульгаючи, підійшов до вихователя і підняв босу ногу. Нога на п'яті пожовтіла, напухла, і в самому центрі утворилося огидне на вигляд нагноєння.
— Нарив в останній стадії, — стогнучи пояснив Японець. — До вбиральні ледве ходжу, не те що на гімнастику.
— Гаразд, лишайся, — сказав Костець. — А ти? — звернувся він до Янкеля.
Янкель мало не рачки підповз до халдея.
— Сил немає, — прохрипів він. — Замучила, чортова гадина.
Він закачав штани. На коліні й далі до стегна тягнувся страшний, червоний з синюватими прожилками шрам.
— Де це тобі так попало? — скривившись, запитав Костець.
— Дрова пиляв, — відповів Янкель. — Пилкою. Ходити не можу, дядю Костю, тим більше вправи робити.
— Лишайся, — погодився Костець і вийшов з класу.
Коли він вийшов, Янкель, щільно зачинивши за ним двері, сказав:
— Ну, брат, а тепер, мабуть, можна й вилікуватися.
Кажучи це, він підійшов до своєї парти, закачав штани і, послинивши долоню, одним рухом руки змив страшну рану.
Те саме зробив і Японець.
Зцілившись, обидва сіли за парти. Японець вийняв книгу, а Янкель — початий журнал.
Цей спосіб ухиляння від гімнастики вигадав Янкель; він же, маючи здібності малювальника, художньо розмальовував за невелику плату виразки, рани, пухлини та інше.